Користолюбство – одна з найпідступніших пасток, які чатують на нас у нашій земній мандрівці. Її спокусливою приманкою є не те реальне, що в нас є, а те уявне, що ми хотіли б мати. Це бажання того, чого в нас ще нема, але дуже хочеться, щоб було. Жага, яка затьмарює радість від того, що ми маємо.
Користолюбство – частина тієї самої гріховної природи, яку ми маємо від народження. Дайте дитині іграшку, яку вона дуже хотіла, а потім покажіть іншу. Вона відразу забуде про ту, якої щойно домагалася. Кого цікавить те, що вже одержав? А ось те, чого в тебе немає, справді приваблює.
Саме на цій властивості людської натури будуються сучасні ринкові стратегії. Можливо, старші люди ще пам’ятають ті часи, коли, купивши якусь річ, нею користувалися доти, доки вона не зноситься чи не зламається. Потім ремонтували, лагодили, штопали й знову користувалися. І тільки коли річ уже не можна було зремонтувати, її… ні, не викидали одразу, а розбирали на запчастини й латки.
Сьогодні ж поломка – не так прикрість, як привід купити щось крутіше. Один знайомий пастор розповів, що мріяв про новий айфон. І коли на тому, що в нього був, тріснуло скло, так і заявив дружині: це – знак згори, що час купувати новий. Але дружина також була обізнана в тлумаченні знамень. «Нічого подібного! – сказала вона. – Це знак, що потрібно піти в сервісний центр і замінити скло за п’ять хвилин».
Уміння задовольнятися тим, що маєш, – особлива навичка, яку треба виховувати в собі, щоб не потрапити в пастку користолюбства. Радісна вдячність за те, що маєш, відганяє будь-яке невдоволення.
Безперечно, є й здорове невдоволення. Невдоволення тим, що я хотів би покращити. Наприклад, свій характер, свою кваліфікацію, свої стосунки з людьми, своє місто, свою країну. Бажання покращувати цей світ для більшої слави Творця – це здорове конструктивне невдоволення. Пастка – у невдоволенні майновому. Невдоволення не тим, яким я є, а тим, що я маю.
Скільки ж треба людині, щоб їй було достатньо? Кажуть, що відповідь у всіх однакова: ще трішки. Якщо спраглий може напитися, а голодний – насититися, зажерливість не має меж.
Синонімами до слова «користолюбство» в різних перекладах Писання є зажерливість, жадібність, ненаситність, пожадливість, жадоба до наживи. Ісус попереджає: «Дивіться уважно та стережіться всякої жадібності, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Луки 12:15). А апостол Павло додає, що воно є ідолопоклонство (Колосян 3:5). Майно стає ідолом, на якого ми покладаємо свої надії.
Джерелом користолюбства є порівняння того, що я маю, з тим, що мають інші. Так в одній центральноафриканській країні американці заснували компанію зі збирання, упаковання й вивозу бананів. Країна була небагата, люди жили за межею бідності й готові були працювати за копійки. Але вони були працьовиті й розумілися на збиранні бананів, тому старт підприємства був успішним. Однак тривало це недовго – доки працівникам не видали зарплатні. Наступного дня на роботу ніхто не вийшов!
Виявляється, ті гроші, що заплатили підприємці, для аборигенів були цілим скарбом! Вони стільки грошей не те, що ніколи не тримали в руках – не бачили зроду! Зарплати їм вистачало на кілька місяців безтурботного життя, і більше роботи вони не потребували. Який вихід знайшли власники компанії? Вони роздали мешканцям каталоги товарів, що доставляються поштою! І невдовзі всі співробітники знову були на місцях!
Забудьте ринкові теорії Адама Сміта й Карла Маркса! Сучасний ринок не займається задоволенням попиту – він створює його! Саме на це орієнтований механізм реклами – змусити вас захотіти товар, про який хвилину тому ви й гадки не мали. Ми бачимо щасливих людей, які користуються дивовижними пральними засобами або шаткують овочі чудо-ножами. І складається враження, що це – саме те, чого нам не вистачає для щастя – як велосипеда Листоноші Пєчкіну.
Просунуті маркетологи вже давно використовують цей підхід. Ще в далекі студентські роки на порозі мого дому одного разу з’явився друг-музикант. Він був радісно збуджений і у витягнутій руці гордо, неначе булаву, тримав склоріз.
– Де ти це взяв? – запитав я.
– Купив у дядька на вулиці, – відповів він.
– Навіщо? Ти що, скло різати зібрався?
– Ти не розумієш! Це не звичайний склоріз! Ним можна робити що завгодно! Чоловік, який продавав його, одним помахом руки вирізав зі скла на розкладному столику різні фігури – змійки, вісімки, круги… І за таке чудо він просив всього десять рублів!
Десятка становила чверть місячної стипендії, але хто на це зважатиме, коли йдеться про чудо? Знайшовши на пустирі шматок старого скла, ми не заспокоїлися, поки не перетворили його на друзки. Жодної вісімки чи змійки в нас не вийшло. Це був звичайнісінький склоріз, який продавався в магазині за півтора рубля. Просто заповзятливий скляр настільки віртуозно володів своїм інструментом, що мого товариша, якому й на думку ніколи не спадало придбання склоріза, це шоу надихнуло витратити на непотрібну йому річ тижневий дохід.
Сьогодні варто знайти в інтернеті якийсь товар, як відразу вискакують повідомлення на зразок «Вам також може сподобатися…» або «Зазвичай із цим товаром купують…». Ви й уявлення про цей додатковий товар досі не мали. До того ж яка вам різниця, скільки людей разом із потрібним вам товаром купили і цей? Але якщо «зазвичай», то так і має бути. Тож чи не стане моє небажання купити і цей товар певною ознакою моєї неспроможності?
Усю систему побудовано на тому, щоб я почав хвилюватися – перестав задовольнятися тим, що маю, і захотів чогось іншого. А ніщо не розпалює невдоволення так сильно, як порівняння. Виходить замкнене коло. Користолюбство походить від невдоволення. Невдоволення – від порівняння, а порівняння – від занепокоєння, яке, своєю чергою, породжує користолюбство. Пам’ятаєте класичну комп’ютерну гру «Тетрис»? Грати в неї можна довго, тільки виграти неможливо. Користолюбство – така сама гра.
Джерелом занепокоєння є хибне розуміння своєї сутності – того, хто ми такі. Забувши, що ми лише мандрівники, ми починаємо самостверджуватись не в Господі, а в шопінгу. Але скільки б ми не придбали, у когось завжди буде більше, швидше й крутіше. Зрештою, ми вподібнюємося літературному персонажу – Еллочці Щукіній, дружині радянського інженера, яка вплуталася в нескінченну й безвиграшну «грандіозну боротьбу» за першість у красі вбрання з «Вандербілдихою» (Консуело Вандербілт, найбагатшою нареченою вікторіанської Британії).
«Проте великим надбанням, – пише апостол, – є побожність, що супроводжується подякою. Бо ми нічого не принесли у світ і нічого не можемо винести з нього. Та якщо маємо їжу та одяг, то цього нам буде достатньо. А ті, хто бажає збагатитися, впадають у спокусу, у пастку й в численні злі та шкідливі бажання, які занурюють людей у знищення та загибель. Адже корінь усякого зла – це любов до грошей, і деякі, віддавшись їй, віддалилися від віри та самі наштовхнулися на безліч страждань» (1 Тимофія 6:6–10). Не вірте, що гроші – це зло. Зло – любов до грошей, сріблолюбство.
Доки ваше щастя залежить від чогось поза вами, ви в пастці. Бо чого б ми не надбали, завжди зовні залишиться щось іще. Ба більше, там залишаться речі, яких не купити ні за які гроші, і серед них – спокій. А без спокою немає щастя. Щасливіший не той, хто має щось краще, а кому краще з тим, що він має!
У гостьовому будинку одного з монастирів висіла табличка: «Наша мета – зробити ваше перебування тут максимально комфортним. Тому, якщо вам чогось не вистачає, розкажіть про це будь-кому з братів, і він пояснить, як без цього обійтися».
Задоволеність – це не фінансовий, а емоційний стан. Думати треба не про те, з чим ми, а про те, з ким ми. Тому що те, з ким ми, визначає, хто ми. Якщо ж наше самовизначення залежить від того, з чим ми, ми втрачаємо істинних себе.
Що, зрештою, ми намагаємося набути? Образ – те, якими нас бачитимуть люди? Статус – те, що про нас будуть думати? Вплив? Престиж? Прийняття? Поширений аргумент серед підлітків, які випрошують у батьків новий айфон, такий: а то зі мною ніхто не буде дружити. Попри всю марність зусиль, у світі продовжує жити наївна ідея, що дружбу, прийняття й ставлення можна купити за гроші!
Як же не потрапити в пастку користолюбства?
По-перше, щоразу, коли ви маєте справу з рекламою, варто пам’ятати, що її завдання – не задовольнити, а створити потребу. Тоді перегляд реклами стає своєрідною розвагою – грою «Знайди підступ». Наприклад (кейс – реальний), ми бачимо самотнього зажуреного чоловіка, і звучить послання: «Душа бажає свята». І ви погоджуєтесь: так, справді! У житті не так багато чогось особливого, що можна було б назвати святом. Але тут до героя приходять друзі з ящиком певного сорту пива, і всі стають щасливими! Але в тому й підступ, що щастя – не в пиві. І не цього бренду, це вже точно! Але завдання реклами – збурити ваше занепокоєння: якщо цього немає, то ви обділені.
По-друге, не робіть спонтанних покупок. У нас, наприклад, є правило: збираючись до крамниці, складати список того, що треба купити. Бо ж ефект супермаркету відомий: поїхав по хліб, повернувся з повним багажником. Магазини сьогодні торгують не товарами, а знижками. Ось і починаєш набирати те, чого не збирався. «Ви не уявляєте, скільки грошей я заощадила своєму чоловікові, – вихвалялася одна пані, – я не пропускаю жодного розпродажу!». Таж розпродажі улаштовують з метою розкрутити вас на гроші, змусити купити те, чого не збиралися. А знижка 50 % означає, що ти сплачуєш половину від подвоєної ціни.
Щоб не переплачувати за те, що справді необхідно, ми чекаємо знижок на певні товари тривалого зберігання (наприклад – олія) і запасаємося ними. Але для радикальних покупок слово «спонтанно» неприйнятне. З кожною новою ідеєю потрібно переночувати, перш ніж вирішити остаточно – чи справді це вам потрібно? Дарма що продавець поспішає: завтра, мовляв, такої нагоди вже не буде. Стрес – не найкращий мотиватор для осмислених рішень. Не буде – отже, не наше. Жили ми раніше якось без цього?
Часто ми плутаємо бажання щось мати зі звичайною допитливістю – що це таке, як воно працює тощо. Вас щось зацікавило? Уважно вивчіть об’єкт, який привернув вашу увагу. Може, вам більшого й не хотілося? Для задоволення цікавості володіння необов’язкове. Можна, зрештою, скористатися інтернетом, щоб щось дізнатися. Не обов’язково, як щеня, кидатися на всі ласощі, які бачиш. Як правило, вже через день дитина не згадує про іграшку, до якої тягнулася просто з цікавості.
По-третє, з’ясуйте реальну вартість товару. Не ціну, а те, у скільки вам обійдеться загалом уся покупка. Як то кажуть, «за морем теличка – копієчка, а перевезти – карбованець». Скільки коштує транспортування, встановлення, налаштування, обслуговування, амортизація, витратні матеріали? Найчастіше все це разом може потягнути значно більше, ніж сама покупка.
І найголовніше. Не сумнівайтеся: коли наші діти виростуть, вони ніколи не скажуть: «Ой, тату, краще б ти тоді більше працював і більше мені купував». Вони скажуть: «Краще би ти проводив зі мною більше часу». Так, поки наша присутність здається їм сама собою зрозумілою, їм цікаві покупки. Але купувати з часом вони зможуть і самі, а ось втраченого спільного проведення часу вже не надолужити. За жодні гроші.
Закон мандрівника такий: не обростайте речами! Це зовсім не означає, що треба відмовлятися від нового одягу й ходити в лахмітті. Але якщо ви один-два роки чимось не користувалися, навряд чи користуватиметеся надалі. Віддайте це. Нужденних багато. Апостол Павло нагадує: «…працюючи так, ми повинні допомагати немічним і пам’ятати слова Господа Ісуса: „Блаженніше давати, ніж отримувати“» (Дії 20:35).
Користолюбство подібне до голоду, пов’язаного з бажанням їсти некорисну їжу. Утриманням від їжі голоду не втамує. Здорова їжа – ось що потрібно! Тут самого лишень задоволення недостатньо. Воно – протилежність незадоволенню. Протилежність користолюбству – щедрість. «Хто щедро роздає, збагачується більше, хто все своє добро приховує, той збідніє. Людині щедрій і воздасться щедро; хто іншим помагає, сам дістане допомогу» (Приказок 11:24–25). Наші стосунки з людьми є відображенням наших стосунків із Богом. У зв’язку з цим ми можемо виділити чотири біблійні принципи, «4П» щедрості.
П1. Пропорційність. Писання пропонує частину доходів віддавати для Божої слави. «Нехай кожен із вас відкладає щось, збираючи відповідно до своїх можливостей» (1 Коринтян 16:2).
У Законі Мойсея частка, яку треба було відокремлювати для Божої слави, була чітко визначена й становила десятину (десяту частину). У Новому Завіті відсоток не вказано, але цілком зрозуміло, що його відкладення має бути запланованою та усвідомленою дією. Коли ми починаємо збирати копійки по кишенях, це аж ніяк не схоже на вдячне приношення. Ми ж не жебракові на паперті подаємо! Бог наших грошей не потребує, Він не поспішає, тому не метушіться. Якщо заздалегідь не підготувалися, краще утриматися до наступного разу, коли з молитвою вирішите, яку саме частку хочете відокремити для Господа, і завчасно освятите (відокремите) її.
Утім у громадах, незрілих і звиклих існувати, користуючись братнім «підживленням ззовні», часто можна почути два заперечення. Перше: чому це я маю віддавати свої гроші? Воно виникає через нерозуміння того, чиї це гроші насправді. «Пильнуй, щоб не сказав ти собі: «Мої сила й міць здобули мені всі ці багатства». Тож пам’ятай Господа Бога твого, бо Він Той, Хто дає тобі силу, щоб здобути багатства» (Повторення Закону 8:17–18). Не ми через свою неймовірну щедрість ділимося з Богом частиною того, що здобули, а Він за Своєю благодаттю дозволяє нам залишити собі частину того, що дав нам. Повертаючи лише дещицю від отриманого, ми визнаємо: усе, що ми маємо, належить Йому.
Друге звичне заперечення зводиться до того, що десятина – це старозавітна постанова, яка до часів Нового Завіту немає стосунку. Христос заплатив сповна. Це ж у Старому Завіті сказано: “Принесіть кожний… десятину до скарбниці в храмі Моїм” (Малахії 3:10). Ми ж живемо не за законом, а за благодаттю. Що сказати на це?
Насамперед варто сказати, що за благодаттю – не те саме, що на халяву, тобто задарма.
Відтак не зайве пригадати, що десятину як форму подячного приношення Богові практикували задовго до Закону. Авраам відокремлював десяту частину Всевишньому за добрих пів тисячоліття до Мойсея (Буття 14:18–20).
Та й хіба Новий Завіт скасовує Старий? Христос прийшов знищити, чи виконати Закон (Матвія 5:17)? Так, нам не треба вже приносити криваві жертви, «які ніколи не можуть усунути гріхів». Але це не тому, що вони скасовані, а тому, що «ми були освячені жертвою тіла Ісуса Христа раз і назавжди» (Євреїв 10:10–11). Церемоніальну частину Закону не скасовано – її вже виконано! Що стосується моральних принципів, на яких будуються стосунки з Богом, то вони – незмінні. Чи Десять заповідей теж утратили силу?
Нарешті, як можна стверджувати, що якась заповідь не актуальна, якщо Сам Ісус стверджує, що її треба виконувати? А заповідь про десятину саме така. Прочитайте самі: «Ви даєте десятину з м’яти, кропу та тмину, але знехтували найважливішим у Законі: справедливістю, милістю та вірою. І це належить робити, і тим не нехтувати» (Матвія 23:23). Для більшої впевненості перечитайте ті самі слова Спасителя у Євангелії від Луки (11:42). Зауважте, що Ісус говорить: належить робити! Дієслово edei (належати, бути необхідним, бути потрібним) недоконаного виду, тобто не стосується виключно минулого.
П2. Пріоритетність. Бог не діє за залишковим принципом. Господь каже: «Ось Я стою біля дверей і стукаю. Якщо хтось почує Мій голос і відчинить двері, Я зайду до нього й буду вечеряти з ним, а він – зі Мною» (Об’явлення 3:20). Варто Йому відчинити, як це вже буде Його вечеря, а не наша. Він – на чолі всього, зокрема, і наших приношень. Тож відокремлювати «перворідне від лою» варто відразу після отримання.
П3. Прогресія. Приношення – єдине, у чому Писання закликає випробувати Бога: «Принесіть кожний від речей і поживи своїх десятину до скарбниці в храмі Моїм. Випробуйте Мене так, – говорить Всемогутній Господь, – щоб побачити, що Я неодмінно проллю на вас з небес благословення, неначе дощ рясний, аж доки не буде всього досхочу» (Малахії 3:10). (В інших перекладах Біблії – «надмір», «над міру». – Прим. пер.) Виникає запитання: навіщо цей надмір? Що з ним робити?
Відповідь очевидна: надмір для того, щоб ми могли ним ділитися з іншими! Як Авраам отримав благословення, щоб у ньому були благословенні всі народи землі (Буття 18:18, 22:18, 26:4), так і Бог благословляє нас, щоб ми стали благословенням. Принцип незмінний.
Справді, в апостольських посланнях не сказано, яку саме частину доходів треба відокремлювати для приношення Господу. Тож це – питання особистого вибору. Однак Іван пише: «Адже з Його повноти ми всі отримали благодать за благодаттю. Бо Закон був даний через Мойсея, а благодать та істина прийшли через Ісуса Христа» (Івана 1:16–17). Якщо під «одинарною благодаттю» Закону встановленим виявом подяки було відділення десяти відсотків, то чому добровільний вияв подяки за «подвійну благодать» має бути меншим?
Не вказуватиму імен – стосунки з Господом справа дуже особиста. Але я знаю конкретних людей, у яких рішення віддавати десятину змінило не лише стосунки з Господом, а й навички поводження з грошима, а також саме їхнє життя. Знаю і тих, хто, ухваливши рішення почати з малого, а потім, бачачи плоди, постійно збільшували розмір приношення. «Випробуйте Мене», – говорить Господь. Один бізнесмен колись вирішив щороку відокремлювати на один відсоток більше. Нині він уже не молодий і віддає більш ніж половину своїх доходів. І, запевняю вас, він не бідує – йому все ще є чим ділитися.
П4. Посвята. Важливо розуміти, що приношення – це не інвестиція під відсотки для отримання матеріальної вигоди. Ми не даємо, щоб отримувати, а отримуємо – щоб віддавати. «Пам’ятайте це: хто скупо сіє, той скупо жатиме, а хто щедро сіє, той щедро жатиме. Кожен нехай дарує так, як вирішив у своєму серці, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дарує з радістю. І Бог може пролити на вас будь-яку благодать, щоб, маючи завжди й в усьому достаток, ви проливалися будь-якою доброю справою» (2 Коринтян 9:6–8).
Так чи інакше, важливість цього питання підтверджується тим, що Ісус говорив про ставлення до матеріальних благ більше, ніж про будь-що інше. Нам хотілося б якихось суто духовних одкровень. Але шлях слідування за Христом – це таїнство. Його невидима дія в нас виявляється через наші видимі вчинки. А тому вкрай важливо пам’ятати: задоволення – це не майбутній стан, а нинішнє ставлення.