Розповідають, що одного разу ксьондз, імам і рабин затіяли суперечку щодо того, коли починається життя. «Про що мова? – здивувався імам. – Усяк знає, що життя починається з народження». «Овва! – обурився ксьондз. – Життя починається з моменту зачаття». «Нічого ви не розумієте, – сумно констатував рабин. – Життя починається, коли діти роз’їдуться, а собака здохне».
Очікування того часу, коли нарешті почнеться життя, – одна з найпідступніших пасток, що підстерігають нас під час нашої земної мандрівки. Ми крутимося, наче муха в окропі, сподіваючись досягнути якоїсь мети – освіти, роботи, мудрості, багатства, успіху, влади, кар’єри, насолоди, стабільності, безпеки… Нам здається: варто докласти ще трішки зусиль, і ось тоді ми нарешті заживемо!
Але все це, усе те, чого ми так старанно прагнемо «під сонцем», – відносне. Якого бажаного рівня ми не досягли б, завжди залишається ще вищий. «Усі слова набриднути можуть, не здатен висловити думку чоловік. Побаченим не нагодуєш око, почутим слух не напоїш», – пише премудрий Екклезіаст (1:8).
Екклезіаст – руйнівник ідолів. З холодною методичністю садиста він знищує нашу віру у все, на що ми покладалися в цьому світі – що цінували, про що мріяли, чого прагнули. Усе це виявляється не більше ніж ловленням вітру в полі. Марнота марнот. Пустота пустот. Марна суєтність (єврейською – hebel: марність, порожнеча, подув). Перевірено практично.
І що далі? Настануть важкі часи, про які скажеш: «Я не маю втіхи!» (12:3–5). Коли голову вкриє сивина «як мигдаль» (звичайно, якщо там ще залишиться шевелюра). Коли «рукам твоїм не стане сили». Коли ноги перестануть бути надійною опорою, бо «підкосяться коліна». Коли «жувати буде нічим, не бачитимуть очі ясно». Коли «бажань уже не буде»… А далі? Game over! «В оселю вічну люди йдуть і їх жалобниці в останню путь проводять».
Після всіх цих текстів, що навіюють невимовну тугу, непорушним вердиктом звучать слова: «Такий кінець усьому почутому: бійся Бога й тримайся Його заповідей – такий цілковитий обов’язок людини. Адже Бог розсудить будь-яку справу, в тому числі й кожну приховану річ, хай добру чи лиху» (12:13–14).
«Ну, хоч якесь заняття, що має сенс: боятися Бога», – полегшено зітхають одні. «Отак, – приречено ремствують інші, – життя, виявляється, не лише безглузде, а ще й страшне». Недарма Книгу Екклезіаста вважають найжурливішою поетичною частиною Біблії. Але чи це так насправді?
Розлучатися з ілюзіями боляче. Щоразу, коли Соломон крок за кроком випробовує все, що ми цінуємо, і щоразу оголошує, що це – марнота й ловлення вітру, ми шоковані настільки, що не помічаємо чогось важливого. Як досвідчений лікар, мудрий цар, ставлячи діагноз, не забуває призначити лікування. Щоправда, воно настільки просте, що ми його майже не помічаємо!
Упродовж усієї книги антитлом рефрену «марнота і ловлення вітру» звучить інший рефрен:
«Немає нічого кращого для людини, ніж їсти й пити й шукати в праці задоволення. І це також, як я побачив, іде від руки Господньої» (2:24).
«Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті. А ще: якщо людина їсть і п’є, й насолоджується своєю роботою, то це також Божий дарунок» (3:12–13).
«Ось що, як я збагнув, є добрим і прекрасним: людині належить їсти й пити, знаходити задоволення в праці, якій віддано всі дні життя під сонцем, даровані Богом, бо така її доля» (5:17).
«Тож я й прославляю веселощі, бо нічого немає кращого для людини під сонцем, аніж їсти, пити й веселитися. І це йтиме з нею через щоденну працю її життя, яку Бог доручив їй виконувати під сонцем» (8:15).
«Тож іди і з радістю їж хліб, з насолодою запивай його вином, адже Бог уже схвалив твій шлях. Нехай завжди твоє вбрання буде білим, нехай завжди твоя голова буде змащена. Насолоджуйся життям з дружиною, яку кохатимеш протягом усього недовгого життя, що дано тобі під сонцем. Бо це твоя доля і твій труд, яким займаєшся на цьому світі» (9:7–9).
Рецепт від наймудрішого з людей вражає своєю несподіваною очевидністю: не ганяйтеся за вітром, насолоджуйтеся подарованим вам життям!
Ми чекаємо, коли ж життя нарешті почнеться. Ось закінчу навчання… Ось знайду роботу… Ось заведу сім’ю… Ось назбираю грошенят… Ось виховаю дітей… Ось отримаю підвищення… Ось підлікуюся… Ось виплачу кредит… Ось повернуся додому… Ось закінчу ремонт… А життя не чекає! Воно не прийде колись потім. Ми його проживаємо саме зараз! І, що найсумніше, – воно минає… Не відкладайте життя на потім!
В автошколі вчать: бійся дорожньої інспекції й дотримуйся правил дорожнього руху. Це – неодмінна умова відповідального ставлення до керування транспортним засобом, запорука безпеки. Хочеш, щоб поїздки були в радість, а не на лихо, – засвой цю настанову. Але радість дають не правила, а самі поїздки. Дотримуєшся правил? Тоді спокійно їдь, куди заманеться!
Так само і благоговійне дотримання Божих заповідей не поневолює, а захищає нас, дає справжню свободу. Заповіді вказують на межі тієї безпечної пісочниці, в якій ми, Божі діти, можемо радісно гратися в присутності люблячого Батька! Як сказав персонаж мого улюбленого фільму: «Танцюй, дитинко, – тато поруч».
Гроші, речі, їжа, питво – це все поновлювані ресурси. Час не відновлюваний. Кожна мить унікальна й неповторна. І тому кожній речі – свій час під сонцем. Час зриватися на світанку, щоб мчати на роботу, і час поніжитися в ліжку. Час пихтіти над підручниками та час милуватися заходом сонця. Час для бурхливих суперечок та усамітненої тиші. Час бути серйозним і час веселитися з друзями. Час ухвалювати відповідальні рішення і час гратися з дітьми чи онуками. Час плакати і час сміятися.
Бог «робить усе прекрасним у свій час. Він також вклав відчуття вічності в її серце, але людина не в змозі пізнати від початку й до кінця усе створене Богом. Я зрозумів, що найкраще для людини: втішатися й творити добро в цьому житті» (3:12).