Столицю США прикрашає спрямований високо у небо Монумент Вашингтона, споруджений на згадку про першого президента Сполучених Штатів. Неподалік розташований Меморіал на честь Лінкольна, президента, який зумів об’єднати країну та сформувати націю. За кілька миль звідти знаходиться могила Невідомого солдата. Вона покликана нагадувати про безвісних воїнів, які віддали життя за честь та незалежність своєї країни.

Люди будують пам’ятники для того, щоб нові покоління знали свою історію. Проте, вся історія людства переповнена прикладами, коли пам’ятники, які здавались непорушними, через якийсь час руйнуються, і подія, про яку вони розповідають, стирається з людської пам’яті.

Ісус Христос, бажаючи залишити пам’ять про Себе, створив пам’ятник, який буде існувати, доки існує планета Земля. Цей спогад – Вечеря Господня.

Коли пам’ятники будують люди, вони часто використовують дорогоцінні метали та самоцвіти. Ісус, вибираючи елементи для Свого пам’ятника, обрав найпоширеніші матеріали: хліб та виноградний сік. Оскільки пшениця та виноград ростуть скрізь, де живуть люди, так і Пам’ять про Ісуса можна шанувати по всьому світу.

Людина зводить меморіали з найміцніших матеріалів, які їй доступні. Христос вибрав дуже тендітні компоненти, що швидко псуються. Хліб пліснявіє та засихає. Виноградний сік, який залишають на короткий час, закисає і псується. Це означає, що Ісус не розраховував на довговічність Свого пам’ятника через те, що матеріали, з яких він складається, швидко руйнуються. Він знав, що духовне збереження Його пам’ятника буде залежати від Божої любові в серцях Його народу.

I. Порядок Вечері Господньої

А. Витоки традиції.

Приводом, який Ісус обрав для встановлення Вечері Господньої, стало щорічне свято юдейської Пасхи. Оскільки це була остання Пасха перед Його смертю, Ісус хотів розділити трапезу зі Своїми апостолами по-особливому (Луки 22:15-16). Під час пасхальної вечері Ісус приступив до встановлення обряду Євхаристії.

В порівнянні з ретельно продуманим ритуалом пасхального дійства, нове святкування було дуже простим. Ісус взяв хліб, віддавши подяку, переломив його і дав апостолам зі словами: «Це тіло Моє, яке за вас віддається; це робіть на спомин про Мене» (Луки 22:19, Турконяк). Коли хліб був з’їдений, Христос взяв чашу з плодом виноградної лози, подякував і подав учням, сказавши: «Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Матвія 26:27-28, див. також Луки 22:17-20).

В. Компоненти трапези.

1. Хліб. Вочевидь, для Вечері Господньої Ісус використав прісний хліб (мацу), що готувався для юдейської Пасхи. За день до початку святкування в кожній єврейській сім’ї позбавлялися запасів дріжджів і протягом семи днів їли тільки опрісноки (Повторення Закону 16:3-4). Ця традиція мала нагадувати євреям про їхню втечу з Єгипту (Вихід 12:39). У Писанні немає жодних вказівок на те, що Ісус узяв якийсь інший хліб. Ще один доказ про використання саме прісного хліба читаємо в Першому посланні до Коринтян 5:6-8: «Тому святкуймо не в старій заквасці й не в заквасці злоби та лукавства, а в прісності щирості та істини» (Турконяк), – говорить апостол.

2. Плід виноградної лози. У другій частині Вечері Господньої згадуються «чаша» та «плод виноградний» (Марка 14:23-25; Матвія 26:27-29). Бог називає виноградний сік «кров’ю винограду» (Повторення Закону 32:14). Примітно, що Ісус вибрав «кров винограду» символом «Крові Нового Завіту», крові нашого Спасителя.

Питання, який сік був у чаші – ферментований чи свіжий – немає однозначної відповіді. Деякі дослідники стверджують, що сік був ферментований, оскільки за тих умов люди просто не мали технічної можливості консервувати свіжий виноградний сік. Інші вважають, що у давнину вже існували способи зберігати сік натуральним протягом року. Оскільки Ісус не вказував, який саме плід виноградної лози повинен вживатись – свіжий сік чи ферментований, церква дозволяє використання і того, і іншого. Сьогодні, коли існує безліч способів консервування, сік, що не бродив, безумовно, є найбільш відповідним до задуму Вечері Господньої1.

II. Назви

А. Ламання хліба.

Найчастіше вживаний у Новому Завіті термін для позначення цього християнського свята – ламання хліба. У Діях 20:7 йдеться про учнів, які збираються разом у перший день тижня «для ламання хліба» (Турконяк). Там само (2:42) розповідається про те, що в період становлення Церкви «перебували вони постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, у ламанні хліба та в молитвах». Цей вислів також використовується в Першому посланні до коринтян 10:16.

Описуючи Вечерю Господню, Матвій, Марк і Лука, а також апостол Павло (1 до Коринтян 11) відзначають: Ісус взяв хліб, подякував за нього і переломив, кажучи: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє»2. Наступного дня, коли Ісус був порізаний і сколотий, апостоли отримали наочне уявлення про те, що мав на увазі Христос. Наскільки ж священною стала та година, коли учні переломлювали хліб на згадку про змучене тіло Господнє!

В. Стіл Господа.

Павло говорить до коринтян: «Не можете пити з Господньої чаші та з чаші демонської; не можете бути спільниками Господнього столу і столу демонського» (1 до Коринтян 10:21, Турконяк). Апостол нагадує, що Стіл належить Христові. Він започаткував його початок, і з того часу Він є господарем кожної подібної трапези. Ісус дав Своїм апостолам дорогоцінну обіцянку: «Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них» (Матвія 18:20). Це вірно для всіх зборів Церкви і особливо важливо, коли Стіл накритий.

Прагнучи підкреслити цю піднесену істину, одна з церковних громад обрала незвичайний, але дуже наочний спосіб. Стіл для причастя відсунули від кафедри, і на місце, що звільнилося, поставили стілець. З обох кінців сиділи старійшини, але стілець між ними завжди був вільний. Він служив мовчазним нагадуванням: Христос, господар, був присутній на Трапезі.

С. Вечеря Господня.

Вечеря називається Господньою, тому що Він запрошує Своїх дітей зібратися та скуштувати. І якщо християнин відсутній на цій трапезі, то відкинутим виявляється Христос. Коли людина причащається, саме Христос є джерелом духовної їжі. Він закликає: «це робіть на спомин про Мене» (Луки 22:19, Турконяк). Крім того, лише Христос може усунути дитину Божу від трапези. Це справді Вечеря Господня.

Назва «Вечеря», без сумніву, була дана тому, що Ісус дав її під час вечірньої трапези. У Новому Завіті ясно вказується, що дотримуватися її слід увечері (див. Дії 20:7).

D. Причастя.

Стосовно Вечері Господньої часто вживається термін «причастя». Це слово означає «долучення, участь» і відображає точний зміст події, що відбувається. Павло нагадує коринтянам: «Чаша благословення, яку благословляємо, – хіба не є вона спільністю в Христовій крові? Хліб, який ломимо, – хіба не є він спільністю в Христовому тілі?» (1 до Коринтян 10:16, Турконяк). Іншими словами, коли ми п’ємо з чаші або куштуємо хліб, ми розділяємо трапезу з Христом як господарем і долучаємося до благословень і милостей, які приніс нам Господь, прийнявши смерть на хресті.

III. Час проведення причастя

Встановивши Вечерю Господню, Ісус не уточнював, коли і як часто її проводити. Навчати апостолів багатьом речам він довірив Святому Духу (Івана 16:12-13). Стосовно Вечері його вказівки прості: «Це робіть на спомин про Мене» (Луки 22:19, Турконяк). Апостоли виконали Його повчання в день П’ятидесятниці, коли було засновано церкву. І з того часу члени церкви «перебували постійно в навчанні апостолів і в братерській спільності, у ламанні хліба та в молитвах» (Дії 2:42, Турконяк). Слово «постійно» дуже важливе – воно вказує на їхнє безперервне та усвідомлене служіння Богу.

Деякі дослідники вважають, що якийсь час апостоли дотримувалися Вечері Господньої щодня. У Діях 2:46 ми читаємо: «І щодня вони однодушно перебували в храмі та, ламаючи по домах хліб, у радості й простоті серця приймали їжу» (Турконяк). Оскільки Лука говорить про їжу в останній частині речення, вираз «ламаючи хліб» може означати Вечерю Господню.

Перша ясна вказівка щодо того, як часто його проводять, знаходиться в Діях 20:7: «Першого ж дня тижня, коли ми зібралися для ламання хліба, Павло промовляв до них і, бажаючи відбути наступного дня, затягнув слово до півночі» (Турконяк). Вочевидь, на ранньому етапі становлення Церкви причастя проходило щотижнево. Можна навести низку аргументів, що свідчать на користь цього припущення.

А. Прості приклади з Писання.

Усі факти, що стосуються зустрічі у місті Троаді, доводять, що ці збори були призначені заздалегідь і мали певну мету.

1. Попередньо домовлена зустріч.

Про те, що християни в Троаді звикли регулярно збиратися першого дня тижня, вказує певний артикль у тексті. Павло прибув із Філіп у понеділок, що передує цій зустрічі, оскільки Лука стверджує, що він провів у Троаді сім днів.

Павло поспішав до Єрусалиму, щоб бути там у день П’ятидесятниці (Дії 20:16). Про це також свідчить той факт, що Павло відбув рано-вранці у понеділок після зустрічі з церквою. Щоб зустрітися з громадою першого дня тижня, Павло залишився на сім днів. Це вказує на те, що богослужіння в перший день тижня вже стало звичаєм у Троаді. А якщо це було характерно для Троади, то, безперечно, так було й у інших церквах, заснованих під керівництвом апостолів.

2. Конкретна ціль.

Лука ясно повідомляє, якою була мета зустрічі: «Першого ж дня тижня, коли ми зібралися для ламання хліба, Павло промовляв до них і, бажаючи відбути наступного дня, затягнув слово до півночі» (Дії 20:7, Турконяк). Розглядаючи конструкцію цього речення, можна зробити однозначний висновок: головною метою зборів було саме ламання хліба: громада вже склала таку традицію регулярних зустрічей. Оскільки Павло був того дня в місті, люди, безперечно, з радістю слухали його проповідь. Проте вона не була головною метою зборів. Дослідники, які використовують цей уривок, щоб довести, що щотижневим було лише богослужіння, але не причастя, суперечать собі. Це місце в Писанні можна розглядати як приклад щотижневого поклоніння, і в той самий час воно встановлює апостольський приклад щотижневого ламання хліба. Будь-яка спроба спростувати одну з цих думок призведе до одночасного спростування обох.

В. Непрямі докази на користь щотижневого причастя.

У Першому посланні до коринтян Павло дає вказівки, як виправити порушення порядку проведення Трапези Господньої. Він дорікає коринтянам за те, що ті своїми діями спотворюють сенс Трапези Господньої: «Коли ви сходитеся разом, то не на те, щоби приймати Господню вечерю, адже кожний, випереджаючи інших, споживає свою вечерю, тож один голодує, а інший упивається» (1 до Коринтян 11:20-21, Турконяк).

Це місце Святого Письма має на увазі: оскільки поведінка членів громади за столом заважала проведенню Вечері, головна мета, заради якої вони зібралися разом – прийняття Вечері Господньої – не була досягнута. Іншими словами, у фразі «Команда з м’ячем вийшла на поле, але гра не відбулася через дощ» кожному зрозуміло, що метою збору була гра.

Моє припущення про щотижневе ламання хліба непрямо підтверджується в Першому посланні до коринтян. Апостол, встановлюючи порядок проведення грошових зборів для потреб церкви, зазначає, що кожен має щотижня відкладати суми за своїми можливостями (1 до Коринтян 16:1-4). З цього уривку випливає, що церква в Коринті проводила щотижневі богослужіння. Писання має на увазі, що кожного разу, коли в Коринті збиралися віруючі, а відбувалося це щотижня, вони дотримувалися Вечері Господньої.

С. Аргумент за аналогією.

Бог, пояснюючи Мойсею влаштування скинії, мав на увазі не просто намет, який служив молитовнею під час мандрівок пустелею. Скинія виконувала функцію наочного посібника для підготовки народу Ізраїлю до пришестя Христа.

Серед дослідників укорінилася думка, що подвір’я скинії уособлювало картину світу: Святилище було прообразом сьогоднішньої церкви, а Святе Святих символізувало Небеса.

У Святилищі, яке представляло сьогоднішню церкву, було три предмети. Золотий світильник, що давав світло у приміщенні, означав Слово Боже. Воно дає світло і показує дорогу людині (Псалом 118:105,130). Золотий жертовник, на якому запалювали фіміам, символізував молитви святих Божих, що підносилися до небесного престолу (Об’явлення 5:8).

Ще одним предметом оздоблення скинії був стіл для «хлібів покладання», тобто тих, що пропонуються Богові. Щотижня священики клали на стіл по дванадцять хлібів і ті залишалися на столі протягом тижня. Потім на стіл клали нові хліби, а старі їли священнослужителі, підносячи молитви Єгові. «Хліби покладання» або, в іншому перекладі, «хліби, що поміщаються перед Божою присутністю» нагадували народу Ізраїлю про присутність Бога, Його милість та провісну турботу.

Все це, без сумніву, знаходить у наші дні втілення у Господній Вечері. «Хліби покладання» служили образом того духовного хліба, який Господь дав нам і про який Він сказав: «Я хліб життя» (Івана 6:35). Хліб і чаша ясно нагадують християнам про те, що Христос з нами і через Нього ми отримуємо всі благословення від Бога. Той факт, що священики трапезували саме раз на тиждень, також підкріплює вчення про щотижневе причастя.

D. Свідчення Отців Церкви.

Термін «отці церкви» або «отці апостольські» означає тих, хто очолив церкву одразу після апостолів. Писання цих людей не вважаються натхненими Богом, однак вони точно відображають стан справ у церкві та практику богослужінь відразу після закінчення діяльності апостолів.

Одним із отців церкви був мученик та апологет Юстин Філософ (приблизно 100–165 роки). Він був учнем Полікарпа, вчителем якого, в свою чергою, був апостол Іван. З огляду на тісний зв’язок з Іваном, можна припустити, що погляди Юстина відповідали вченням апостолів. Ось як він описує богослужіння у церкві свого часу:

У день, названий неділею, всі, хто живе в містах або в селах, збираються в одне місце, де читаються спогади Апостолів або писання пророків; слідом за читцем тих, хто зібрався, наставляє голова, закликаючи слідувати цим добрим прикладам. Після цього ми всі разом встаємо та молимося. Коли наша молитва закінчена, приносять хліб, вино та воду. Голова підносить відповідні молитви та подяки, і народ погоджується, говорячи «амінь». Кожен учасник отримує частку того, за що віддається подяка. Відсутнім на зборах причастя приносять диякони3.

Можна цитувати й інших отців церкви, але цього буде достатньо. Очевидно, що рання церква щотижня приймала Вечерю Господню і продовжувала цю практику протягом двох століть.

Історик Роберт Мілліган пише: «Протягом двох перших століть практика щотижневого причастя була повсюдною. Грецька церква зберігала цю традицію до сьомого століття. Ті, хто нехтував нею три тижні поспіль, відлучалися від церкви»4.

IV. Символічний сенс Вечері Господньої

А. Спогад смерті Христа.

Вечеря Господня – це щотижнева поминальна трапеза. Пам’ятний захід виконує щонайменше три функції.

1.Смерті Господа. Вона задовільняє бажання серця зробити щось добре, сповнене любові до Господа. Таку можливість надає Вечеря Господня. Саме це Ісус мав на увазі, коли сказав: «Робіть це на спомин про Мене» (1 до Коринтян 11:24, Турконяк).

2. Постійне проведення Вечері Господньої не дає нам забути, і, як свого роду годинник душі, звертає думку віруючого до підніжжя хреста.

3. Своїм символічним змістом вона постійно нагадує про дуже важливий аспект християнської віри: «Христос, згідно з Писанням, помер за наші гріхи» (1 до Коринтян 15:3).

Переконливо говорить про пам’ятний аспект Вечері Господньої Олександр Кемпбелл: «На хлібі та на чаші Господній буквами, зверненими не до очей, а до серця кожного, написано: «Коли це ви бачите, згадуйте Мене». Дійсно, Господь говорить до кожного учня, який бере в руки ці символи: «Це Моє тіло, яке ламалося за тебе. Це Моя кров, яка проливалася за тебе»»5.

В. Проголошення.

Щоразу, коли учень сидить за столом зі своїм Господом у день Вечері, він проповідує.

1. Смерті Господа.

Перш за все, під час трапези ми сповіщаємо про смерть Господа – говорить Павло (1 до Коринтян 11:26). Даючи Вечерю Господню, Ісус сказав: «Ця чаша – Новий Завіт у Моїй крові» (Луки 22:20). Вечеря Господня є пам’яткою нашому спасінню, а також Самому Христу. Вечеря Господня сповіщає, що людина викуплена і отримує прощення за гріхи через кров Христа (до Ефесян 1:7; 1 Петра 1:18-20).

2. Нашої любові до Нього.

По-друге, ми проголошуємо нашу любов до Нього. Коли християнин приходить на трапезу, він говорить Господу і всьому світу про свою віру у спокутну кров Христа і що він тут, щоб показати свою любов до Христа, слухняний Його повелінню. Любов Христа, яка змусила Його померти за людину, коли вона була слабка і безпорадна (до Римлян 5:6-8), – це любов, яка спонукає християнина любити Христа і бути присутнім за Його трапезою.

3. Повернення Господа.

У Господній Вечері Ми проголошуємо повернення Господа. «Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу цю пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде», – стверджує Павло в Першому посланні до коринтян 11:26. Трапеза Господня змушує нас згадувати про Голгофу, після якої наше спасіння стало можливим. Вона веде наші думки і в майбутнє, до того дня, коли Христос повернеться, і ми будемо остаточно врятовані. Це велике завершення плану викуплення, коли врятовані всіх часів зберуться, щоб бути зі своїм Господом, Який визволив їх від гріха. Тільки ті, хто дійсно чекає на Його Друге пришестя, будуть постійно брати участь у цій Господній Вечері.

Примітки

1 Для прояснення інших «за» та «проти» з цієї теми читайте: Christian Standard, «The Lord’s Supper», by James Van Buren, May 3, 1953; Christian Standard, «The Beverage of Grape Juice», by Donald Nash, June 13, 1953.
2 Вираз «ламати хліб» також використовувався як синонім звичайного прийому їжі, тому що було прийнято ламати хліб на дрібніші шматочки на початку їжі. Дивіться Луки 24:30,35.
3 A. Cleveland Moxe, «The Apostolic Fathers with Justin Martyr and Irenaeus», «Weekly Worship of the Christians», Chapter LXII, pp. 185-186.
4 Robert Milligan, «Scheme of Redemption», p. 440.
5 Alexander Campbell, «Christian System», 1835, pp. 265-291.

Питання до уроку «Вечеря Господня»

Прочитайте чотири історії про встановлення Вечері Господньої (Матвія 26:26-29; Марка 14:22-25; Луки 22:19-20; 1 до Коринтян 11:23-25). У пропусках вкажіть посилання, де зустрічається таке твердження:

_____1. «І взявши хліб та віддавши подяку, переломив і дав їм…».
_____2. «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ламається. Робіть це на спомин про Мене».
_____3. «Потім узяв чашу і, віддавши подяку, подав їм…».
_____4. «…і всі пили з неї».
_____5. «Це кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів».
_____6. «Та кажу вам, що віднині не питиму із цього плоду виноградного аж до того дня, коли його новим питиму з вами в Царстві Мого Отця».

ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСКИ

1. Перерахуйте три назви, які стосуються Вечері Господньої.

a. __________________________________________________________________________________________________.
b. _________________________________________________________________________________________________.
c. __________________________________________________________________________________________________.
2. Перерахуйте чотири аргументи на користь щотижневого причастя.

a. _________________________________________________________________________________________________.
b. _________________________________________________________________________________________________.
c. __________________________________________________________________________________________________.
d. __________________________________________________________________________________________________.

3. У якому сенсі Вечеря Господня є проголошенням?

_____________________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________________