Заклик до покаяння з’являється вже на початку Біблії: Петро називає Ноя «проповідником праведності» (2 Петра 2:5, Турконяк). Хоча про це прямо не говориться, Ной, безперечно, проповідував покаяння своїм сучасникам, намагаючись врятувати їх від Потопу.

Пророки постійно закликали Ізраїль покаятися в гріхах і звернутися до Бога (Іоля 2:12-14; Єзекіїля 33:11). Іоанн Хреститель проповідував в юдейській пустелі: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне!» (Матвія 3:2, Турконяк). Про покаяння говорив Ісус, коли ще тільки починав Своє земне служіння: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» (Марка 1:15, Турконяк).

Послання Боже залишається незмінним і в християнську епоху. У день П’ятидесятниці апостол Петро навчав присутніх: «Покайтеся, і нехай охреститься кожний з вас в Ім’я Ісуса Христа на прощення ваших гріхів, і приймете дар Святого Духа!» (Дії 2:38, Турконяк).

У посланні Ісуса семи церквам у провінції Азія (див. Об’явлення 2, 3) Він особливо відзначив вчення про покаяння. Вісім разів у цих двох розділах Христос використовує слова «покаятися» або «покаяння». Покаяння було головною потребою у біблійні часи. Ще більшого значення покаяння набуває сьогодні – як для віруючих, так і для тих, хто перебуває поза Церквою нашого Господа.

I. Що таке покаяння?

А. Визначення покаяння.

Грецьке слово, перекладене у Новому Завіті як «покаяння», – metanoia. Буквально, цей термін означає «мати іншу думку» або «змінити свідомість, почати думати інакше». Людина, що кається, змінює у своїй свідомості ставлення до гріха. У Старому Завіті це відповідає слову «поворот» або «навернення». Ось визначення метанойї, дане богословом Тейєром: «Свідома зміна на краще. Відчуваючи огиду до минулих гріхів, від щирого серця прагнути їх викупити» 1.

Професор Дж. В. МакГарві дав покаянню наступне визначення: «Покаяння – це зміна волі (або свідомості), спричинена почуттям провини за скоєні гріхи, що веде до виправлення» 2.

У цих визначеннях слід зазначити три основні моменти: а) покаяння – це зміна волі чи свідомості; (б) ця зміна викликана почуттям провини за скоєні гріхи; (c) вона веде до зміни поведінки та способу життя.

В. Приклади покаяння.

Справжнє покаяння показано на прикладі коринфської церкви (див. 2 до коринтян 7). У Першому посланні до коринтян Павло суворо докоряв їм за їхні гріхи. У Другому посланні він зазначає: «Тепер я радію, що засмутилися на покаяння. Адже смуток, що по-Божому, приносить покаяння на спасіння» (2 до коринтян 7:9-10, Турконяк). Сум, жаль заради Бога – ось що змінило людську свідомість і призвело до покаяння. Результатом покаяння став порятунок.

Хорошою ілюстрацією покаяння є історія про блудного сина (Луки 15). Гріх юнака виражається у тому, що він свідомо відкинув верховенство свого батька та батьківську домівку. Це свавілля привело його в далеку країну, де він «розтратив своє майно, живучи розпусно» (Луки 15:13, Турконяк). Ми бачимо глибину гріхопадіння молодої людини, коли вона, залишившись без грошей, друзів та їжі, змушена харчуватися разом зі свинями.

Покаяння почалося, коли він повністю усвідомив своє становище і, за словами Ісуса, «опам’ятався» (Луки 15:17, Турконяк). Ця фраза ясно вказує: грішник – це людина не в своєму розумі, вона не здатна ясно мислити.

Юнак зрозумів, що зіпсував своє життя і опустився на найнижчу сходинку соціальних сходів. Це усвідомлення дало можливість зробити перший крок до покаяння – відчути почуття провини за гріхи. Скорбота привела до рішення: «устану, піду до свого батька» (Луки 15:18, Турконяк). Тобто людина змінила своє ставлення до гріха: відкинула його, шкодувала про скоєне і зрозуміла, яку жахливу ціну заплатила за сумнівне задоволення – пожити в гріху деякий час. Він змінив своє ставлення до батька та батьківського дому. Все це можна назвати другим кроком на шляху покаяння.

Однак, щоб покаяння було повним, має відбутися зміна та перетворення життя. Молодий чоловік міг би просидіти в свинарнику все життя зі своїм горем і новою рішучістю, але так і не покаятися по-справжньому. Його покаяння було повним, коли він почав діяти: «Підійнявшись, пішов до свого батька» (Луки 15:20, Турконяк).

Ми бачимо, як у цій історії проілюстровано три кроки покаяння: усвідомлення вчиненого гріха, зміна у свідомості та, нарешті, перетворення – початок нового життя.

II. Що не є покаянням

Побачивши з визначення та прикладів, що таке покаяння, ми повинні розуміти, що воно буде повним, якщо пройдено всі три кроки. Часто буває, що людина переживає лише одну з трьох фаз, при цьому думаючи, що щиро кається. Покажемо приклади таких помилок.

А. Покаяння не можна плутати з жалем.

Павло чітко стверджує: «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття» (2 до коринтян 7:10, Хоменка). Він же каже: «Тепер я радію не тому, що ви були засмучені, а тому, що засмутилися на покаяння» (2 до коринтян 7:9, Турконяк). Без сумніву, передумовою чи мотивом, що веде до покаяння, є тяжке почуття провини за скоєний гріх. Але ця скорбота сама по собі не є покаянням. Між цими явищами існує міцний взаємозв’язок: причина – це болісне переживання за скоєні гріхи, наслідок – зміна розуму, зміна свідомості. Можна жалкувати за наслідками гріха, не шкодуючи про гріх. Більшість злочинців визнають свою провину за скоєне, проте шкодують, що їх упіймали!

Жаль може призвести до звільнення від гріха лише тоді, коли людина по-справжньому кається в самому гріху, незалежно від наслідків.

В. Покаяння має чітку відмінність від становлення на шлях виправлення.

«Тож принесіть плід, гідний покаяння» (Матвія 3:8, Турконяк), – каже фарисеям Іван. Він закликає їх показати своїм життям і праведними справами, що вони щиро розкаялися. Тому становлення на шлях виправлення, спроба перетворення життя є результатом покаяння, але не самим покаянням. Адже часто людина перестає робити погані вчинки, не каючись у них. Наприклад, загроза смерті може змусити алкоголіка кинути пити, але при цьому у гріху пияцтва він не кається. Обставини можуть спонукати людину змінити свої дії, але при цьому немає справжньої зміни думок щодо гріховного життя. Таким чином, становлення на шлях виправлення є результатом процесу покаяння.

С. Покаяння не слід плутати зі страхом.

Страх перед Судним днем є одним із мотивів, що ведуть до покаяння. Однак сам собою страх – ще не покаяння.

Наставляючи прокуратора Фелікса, Павло міркує про праведність, якої Фелікс не мав; про помірність, яку він не виявляв; про майбутній суд, до якого його співрозмовник не був готовий. Фелікс жахнувся і відповів: «Тепер досить, іди, а відповідного часу я покличу тебе!» (Дії 24:25, Турконяк). Павло пішов, і Фелікс помалу заспокоївся. Однак при цьому він не виявляв жодних ознак зміни поглядів чи становлення на шлях праведного життя.

Багато людей, злякавшись смерті, зі страхом та сльозами заявляють, що розкаялися. Однак, уникнувши смерті, після одужання мало хто веде життя, яке свідчить про покаяння. Страх – це не каяття.

III. Мотиви, що спонукають до покаяння

Писання вчить, що людину спонукають до покаяння певні «рушійні сили». Перший і, мабуть, найголовніший мотив, це:

А. Божі доброта та любов.

Павло пише в Посланні до римлян 2:4: «Або нехтуючи багатством Його доброти, лагідності й довготерпіння, не знаєш, що доброта Божа веде тебе до покаяння?» (Турконяк). Іоанн нагадує нам у 1 Івана 4:19: «Ми любимо [Його], бо Він перший полюбив нас» (Турконяк). Найбільша рушійна сила у світі – це любов. Саме любов послала Ісуса на землю, щоб уможливити спасіння людини. Коли людина приходить до повного розуміння Божої любові і любові Ісуса, яку Він довів на Голгофі, любов стає рушійною силою, яка призводить до покаяння.

В. Жаль про скоєний гріх.

Коли людина усвідомлює, як вчинений нею гріх ранить Бога, завдає біль рідним і близьким людям, яку шкоду гріх завдає їй самій – людина шкодує про вчинене! Ця скорбота приводить її до покаяння. «Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба; а смуток цього світу – смерть спричинює» (Хоменко), – дізнаємося ми з 2 Послання до коринтян 7:10.

Тут Павло нагадує нам, що є два види смутку: один благочестивий, а другий мирський. Перший приносить спасіння, другий приносить смерть.

Ці два види печалі уособлюють Петро та Юда. Обидва згрішили проти свого Вчителя.

«Тож згадав Петро слова, які сказав Ісус: Перше ніж півень заспіває, ти тричі відречешся від Мене. І, вийшовши геть, він гірко заплакав» (Матвія 26:75, Турконяк). Петро повністю усвідомив свій гріх, і вранці Воскресіння першим з апостолів увійшов у порожню гробницю. Зміна у його свідомості була щирою, тому що призвела до зміни всього його життя. Петро смиренно повернувся до свого Вчителя і все життя продовжував слідувати за Христом. Христос пробачив його і послав нести Слово людям.

Юда зрадив Вчителя. Однак до ранку він усвідомив весь тягар своєї провини. Біблія говорить, що він покаявся і повернув 30 срібняків первосвященикам зі словами: «Я згрішив, видавши невинну кров» (Матвія 27:4, Турконяк). Цей факт говорить нам про те, що у свідомості Юди відбулися зміни, і він шкодує про скоєний гріх. Однак його каяття не було щирим: воно не відповідає значенню слова метанойя. Для оцінки стану Юди більше підходить грецьке слово metamelomai, що означає почуття занепокоєння чи жалю. Людина, яку переповнює таке почуття, може покаятися, а може обмежитися лише докорами совісті. Юда справді шкодував про те, що сталося з Учителем. Очевидно, він не припускав, що Ісуса стратять. Тому шкодував, що все «пішло не так», але, схоже, він не відчував каяття з приводу самого гріха. Інакше Юда не став би вішатися, а повернувся б до Вчителя, щоб отримати від Нього прощення та спасіння.

Скорбота Петра була сумом заради Бога. Вона принесла йому порятунок. Мирський сум Юди привів його до смерті.

С. Страх засудження.

Звертаючись до філософів на Марсовому пагорбі в Афінах, Павло нагадав їм, що до приходу Христа у цей світ Бог прощав людям їхнє невігластво. Але тепер, коли Христос прийшов, і спасіння стало доступне кожному, «Бог, незважаючи на часи незнання, тепер наказує всім людям скрізь каятися» (Дії 17:30, Турконяк).

Щоб спонукати до покаяння, апостол сповіщає про прийдешній суд Божий: «Тому що Він визначив день, коли має справедливо судити цілий світ через Мужа, Якого настановив, даючи віру всім, воскресивши Його з мертвих!» (Дії 17:31, Турконяк). Страх перед судом – це не найвищий мотив для покаяння, але іноді він є дуже дієвим. Буває, що гріх покриває серце людини щільною кіркою, і щоб розбити її і дати можливість Божій любові досягти серця, потрібна важка артилерія у вигляді загрози Божого суду.

Цілком імовірно, що в більшості випадків Бог використовує всі три мотиви, щоб привести людину до покаяння.

IV. Покаяння та викуплення гріхів

Біблія говорить: якщо людина покаялася, вона повинна спробувати виправити або спокутувати вчинене нею зло.

Іоанн сказав фарисеям, що прийшли послухати його проповідь: «Тож принесіть плід, гідний покаяння» (Матвія 3:8, Турконяк). Іван підкреслює, що має бути якесь свідчення або «плід», що вказує на зміну в думках і діях (див. Дії 26:20).

Закхей, «був старший над митниками і був багатий» (Луки 19:2, Турконяк), удостоївшись особливої уваги Ісуса, погодився з необхідністю спокути гріхів. Після зустрічі з Учителем він сказав: «Ось, Господи, даю бідним половину свого майна, і якщо кого чим скривдив, повертаю вчетверо!» (Луки 19:8, Турконяк). Коли Ісус почув це і побачив свідчення покаяння, Він сказав: «Сьогодні завітало спасіння до цього дому» (Луки 19:9, Турконяк).

Кілька років тому в нашому містечку жила людина, схильна до дрібної крадіжки. Не замислюючись, він міг вкрасти в сусіда лопату чи граблі, чи шибку, яка йому була потрібна. Крадіжки були дрібні, але постійні.

Коли цей чоловік хрестився – він прозрів. Насмішливо налаштовані місцеві атеїсти повеселилися, дивлячись, як він весь день розносив сусідам колись вкрадені в них речі: мотики, лопати, шибки… Слід, однак, відзначити, що ніхто не сумнівався в покаянні новонаверненого. З погляду спокути гріхів, одна повернена з вибаченнями лопата може бути красномовнішим свідченням щирості його покаяння, ніж десяток проповідей.

V. Необхідність покаяння

Даючи учням Велике доручення, Ісус сказав: «Щоб, почавши з Єрусалима, проповідувалося в Ім’я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами» (Луки 24:47, Турконяк). Ісус сказав юдеям: «якщо не покаєтеся, то всі так само загинете» (Луки 13:3, Турконяк). Павло пояснював філософам в Афінах, що одного разу Бог пробачив їм невігластво та ідолопоклонство, але «тепер наказує всім людям скрізь каятися» (Дії 17:30, Турконяк). Покаяння відіграє настільки важливу роль, що може розглядатися як одна з головних умов порятунку людини. Боже довготерпіння по відношенню до людини можна пояснити тим, що Він не бажає, щоб хтось загинув, але щоб усі покаялися і спаслися (2 Петра 3:9).

А. Покаяння необхідне невіруючому.

Велика мета Євангелія полягає у тому, щоб врятувати людину, але її серце має бути очищене від гріха. У Діях 2:38 говориться, що цього можна досягти, коли люди каються, залишають гріх і христяться у Христа. Тільки коли грішник виявляє бажання покаятися і зректися гріхів, він може розраховувати на те, що Бог його простить. Перш ніж людина вибачиться, вона повинна, увірувавши, покаятися і дотримуватися Євангелія. Петро стверджує, що очистити душі можна лише «через послух істині» (1 Петра 1:22, Турконяк).

В. Покаяння необхідне християнину.

Що повинен робити християнин, щоб отримати прощення за скоєний гріх? Петро відповідає на це питання у 8-му розділі Дій. Симон увірував у Христа і був хрещений. Однак через деякий час впав у сильну спокусу і згрішив. Суворо вимовивши Симону, Петро пояснив, як отримати прощення: «Отже, покайся за це своє зло й молися Богові, може, проститься тобі задум твого серця» (Дії 8:22, Турконяк). Таким чином, необхідно зробити два кроки: покаятися і молитися про прощення. Очевидно, що молитва без покаяння не принесе користі. Але покаяння разом із молитвою врятує від гріха.

VI. Перепони на шляху покаяння

А. Гордість.

Не боячись болісної смерті, Стефан мовив синедріону: «Ви завжди противитеся Святому Духові, — як батьки ваші, так і ви!» (Дії 7:51, Турконяк). Людина за своєю природою горда, і їй важко визнати, що вона згрішила або вчинила неправильно. Гордість спонукає людину наполягати, не визнавати скоєні неправильні вчинки, замість того, щоб усвідомити свій гріх і слабкість.

Необхідно мати справжній моральний героїзм, щоб смиренно визнати помилки і зректися їх. Смиренність – воістину безцінна чеснота! Ісус сказав: «Якщо не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Матвія 18:3, Турконяк). Блудному синові знадобилося неймовірне смирення, щоб придушити свою зарозумілість, повернутися додому і зізнатися батькові та старшому братові в тому, що він згрішив. Багато хто загине у вічності, бо гординя завадила їхньому покаянню.

В. Вплив гріховних, порочних бажань – ще одна перешкода.

Наслідком покаяння є відмова від чуттєвих насолод, негідних бажань, пристрастей, похоті. Однак, на таке самозречення здатні не всі. П’яниця може плакати від усвідомлення свого гріха, проте непереборний потяг не дозволяє йому відмовитися від шкідливої звички. Скорбота передбачає каяття, але поклик пристрасті може виявитися сильнішим, і людина вагається на краю загибелі3.

С. Прагнення відкласти на потім – одна з найбільших перешкод на шляху покаяння.

Багато людей йдуть з життя без покаяння тільки через те, що, подібно до Фелікса, весь час чекали слушного випадку. Писання попереджає нас про це, нагадуючи, що кожен прожитий на Землі день є для нас днем спасіння. Рай надто прекрасний, пекло надто жахливе, а вічність неймовірно довга, щоб відкладати покаяння.

Питання до уроку – «Покаяння»

ЗАПОВНІТЬ ПРОПУСКИ

1. Напишіть визначення покаяння МакГарві.
______________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________
______________________________________________________________________________________________.

2. Жаль для покаяння – це те саме, що _______________________________ для
______________________________________________________________________________________________.
3. ________________________________ є плодом чи результатом покаяння.
4. Назвіть три перепони на шляху покаяння.
a. _______________________________________________________.
b. _______________________________________________________.
c. _______________________________________________________.
5. Павло перераховує два види смутку у 2 Посланні до коринтян 7:10. Це: ______________ та __________________________________________________________________________________________.
6. Петро стверджує, що християнин повинен ________________ і ________________, щоб отримати прощення (Дії 8:22).

ПРАВДА або БРЕХНЯ

_____1. Хороше визначення покаяння – «сум про гріх».
_____2. Каяння передбачає виправлення чи спокутування скоєного зла.
_____3. У Біблії любов до Бога є єдиним мотивом покаяння.
_____4. Смирення не потрібне для того, щоб покаятися.
_____5. Єремія вказує, що покаяння було головною темою проповідей пророків (Єремії 25:4-5).

1 «Thayer’s Greek Lexicon», p. 405.
2 J.W. McGarvey, «Commentary on Acts», page 61.
3 Ely V. Zollars, «The Great Salvation» (Cincinnati: Standard, 1895), p. 121.