Питання про правильне та неправильне використання грошей добре висвітлено у Новому Завіті. Автори його книг приділяють темі жертвування не менше місця, ніж хрещенню та Вечері Господній, разом узятим. Третя частина притч, розказаних Ісусом, нашим Господом, стосується грошей.

І. Істинна природа пожертв

Багато людей не вміють жертвувати належним чином. Так відбувається переважно через те, що вони не розуміють істинної природи християнської щедрості. Як тільки справжній християнин усвідомлює повне значення цього аспекту духовного життя, пожертвування стане для нього радістю і благодаттю.

А. Прояв милосердя.

Павло говорить про пожертви як про чесноти: «І оскільки ви в усьому маєте достаток: у вірі, слові, знанні, у різних турботах, у вашій любові до нас, – то і в цій доброчинній справі збагачуйтеся» (2 до Коринтян 8:7, Турконяк). Американський тлумачний словник Вебстера визначає благодать як «будь-який духовний дар чи досягнення». Проявами християнського милосердя ми називаємо любов, радість, мир. «Плодами Духа» називає їх Павло (до Галатів 5:22).

Милосердя – це певна духовна якість життя, яка не є притаманною людині від народження, але зростає в її серці під впливом сили Святого Духа. Людина за своєю природою егоїстична. Перший закон життя – це закон самозбереження: людина в першу чергу думає про себе, свою сім’ю, задоволення своїх потреб та бажань. І тільки в прагненні бути подібною до Бога, людина перестає бути егоїстом і ставить Бога та інших людей вище за себе.

Прагнення стати безкорисливим і навчитися жертвувати приходить у процесі розуміння всіх сторін християнського життя. Коли людина бачить, що вона не в змозі вільно і безкорисливо приносити дари Богу, вона повинна молитися, щоб Бог дав їй можливість правильно ставитися до своїх грошей і розпоряджатися ними по-християнськи. Здатність жертвувати безкорисливо, щедро, виходячи з благородних спонукань, є духовним досягненням, якого має прагнути кожен християнин.

В. Акт поклоніння.

Багато християн розглядають пожертвування як свого роду «необхідне зло», на кшталт оплати рахунків. Один проповідник якось сказав: «Якби я міг зробити по-своєму, я ніколи не збирав би пожертвування». Ця людина явно не розуміє істинної природи давання: те, що сприймається нею як прикра необхідність, насправді є піднесеним актом поклоніння Богові.

Старий завіт повідомляє про вимогу Бога до всіх юдеїв чоловічої статі: брати участь у трьох головних святах, що проводяться щорічно – Пасха, П’ятидесятниця та Суккот (Свято Кучок). При цьому «не з’являйся перед Господом, своїм Богом, з порожніми руками. Нехай кожний принесе по спроможності своїх рук, відповідно до благословення Господа, твого Бога, яке Він дав тобі» (Повторення Закону 16:16-17, Турконяк). Ці свята були частиною обряду поклоніння Єгові, який чекав від віруючих приношень, що відповідали отриманим милостям.

Та сама концепція закладена й у Новому Завіті. У Діях 2:42 Лука перераховує основні аспекти богослужіння в ранній церкві. Поряд із вченням, Вечерею Господньою та молитвою він згадує «спілкування». Це ж слово перекладено як «збір» у Посланні до Римлян 15:26. Значення слова «спілкування» передбачає необхідність ділитися. Новозавітна церква вважала, що Святий Дух розглядає готовність ділитися чи жертвувати як поклоніння Богові.

Цей постулат підтверджується в настановах Павла: «Першого дня тижня нехай кожний із вас відкладає в себе, зберігаючи те, що може дати, аби не збирати тоді, коли прийду» (1 до Коринтян 16:2, Турконяка). Тобто християни, поклоняючись Богові у молитві, вивченні Біблії та Вечері Господній, одночасно приносили Богові дари.

Якщо ми будемо розглядати християнське жертвування як частину богослужіння – значить, ми переведемо його з повсякденної сфери у сферу сакральну. Розглянемо цей аспект докладніше.

1. Чіткий обов’язок.

Більшість людей вважають християнську пожертву несуттєвою частиною свого служіння Богові. Людина дає так, як хочеться, і тоді, коли їй зручно. У багатьох таке бажання проявляється нечасто. Тим часом Бог наказав синам Ізраїлю не з’являтися перед Ним з порожніми руками. Сучасний християнин, безумовно, повинен дотримуватися цієї вказівки. Народна творчість дуже точно вловила цю думку і висловила її у вірші:

«Невже пожертви знову? – спитав в тривозі я. –
Чи завжди маю бути винним?
«Звичайно, ні! – До мене янгол промовляв. –
Лише доти, доки тобі Господь дарує».

2. Поклоніння, направлене на Бога.

Давання як акт поклоніння має бути спрямоване до Бога. Багато хто жертвує на підтримку проповідника, на будівництво будівлі чи інші потреби. Однак такий підхід не можна вважати правильним. Приношення має бути адресованим Богу. Пожертвування можна використовувати для богоугодних цілей, але в серці того, хто молиться, повинна зберігатися думка, що пожертвування – це його дар безпосередньо Богові.

У хлібі Вечері Господньої ми маємо бачити тіло Христове, у чаші – Його кров. Можливо, на таці для пожертв слід зобразити руку Ісуса, щоб християнин пам’ятав, що його приношення призначене для Христа.

Добре з цього приводу сказано у фольклорі:

Уяви люблячий погляд Господа
І з любов’ю принось свій дар Христові.
Без сумніву віддавай, що тобі дороге:
Його жертва була набагато більшою!

С. Знак любові.

Любов – найбільша рушійна сила у світі. Будь-яке християнське служіння має бути насамперед мотивоване любов’ю. Давання також має бути зроблене з любові. Павло закликав коринтян: дайте доказ своєї любові, щоб усі церкви побачили, що недаремно ми так пишаємося вами (див. 2 до Коринтян 8:24). Бог, як і людина, любить отримувати свідчення того, що Його люблять. Принесення – це один із проявів любові з боку людини. Іван каже: «Любімо не словом та язиком, але ділом та правдою» (див. 1 Івана 3:18, Турконяк). Скромна пожертва, покладена на тацю, – набагато вагоміший доказ нашої любові до Бога, ніж рясні словесні запевнення. Тому наявність таці з приношеннями на тому ж столі, де знаходиться Вечеря Господня, цілком доречна.

В обряді Вечері Господньої ми бачимо найяскравіше свідчення Божої любові, з усіх відомих людині. У пожертвах потрібно бачити хоча б один із доказів любові людини до Бога.

Підсумовуючи, можна сказати, що християнське жертвування – це благодать або набуття, яке Бог посилає людям через Свого Святого Духа. Це певний акт послуху та поклоніння Богу. Це прояв любові до Бога, викликаний Його любов’ю до нас, яка відображається у наших серцях. Про це ясно говорить Іван: «Ми любимо [Його], бо Він перший полюбив нас» (1 Івана 4:19, Турконяк).

ІІ. Мотиви, що спонукають до пожертв

А. Посилювати могутність Божого Царства.

Людина живе у матеріальному світі, де для продовження Божої справи потрібні гроші чи матеріальні цінності. Проповідь Євангелія буде дуже складною, якщо не підтримувати її грошима. Так було за всіх часів. Зверніть увагу: Павло хвалить Філіппійську церкву за щедру підтримку у поширенні Благої звістки, зокрема, за пожертвування, які апостол отримував, коли проповідував у Фессалоніках. «Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу», – підкреслює апостол (до Филип’ян 4:15-17, Турконяка). Єдиновірці підтримували Павла, коли він працював у Коринті (див. 2 до Коринтян 11:9). Дуже значущим був подарунок, який апостол отримав, перебуваючи у тюремному ув’язненні.

Гроші потрібні, щоб допомогти вдові та подбати про сироту, будувати церковні будівлі, готувати місіонерів і друкувати Біблії. Цей мотив збору пожертв очевидний всім.

В. Сприяти духовному росту християн.

Це є головною метою. Часто запитують: чому Бог вимагає, щоби ми жертвували? Відповідь очевидна: для того, щоб ми могли стати подібними до Нього. Так, дійсно, Бог володіє всім і здатний чудово виконати всі потреби, які є в Церкві. Однак такий перебіг подій не сприятиме розвитку у Його дітей якостей справжнього християнина і не наблизить їх до Божого образу. Всі закони та вимоги, які встановлює Бог, призначені для нашого блага. Павло, закликаючи коринтян жертвувати, нагадує їм, що Бог помножить плоди їхньої праведності: «І станете ви багатими всім, щоб були ви щедрими завжди» (2 до Коринтян 9:11, UMT). Цим віршем Павло вказує, що Бог благословить – збагатить духовно і віддасть сторицею – людей, здатних на пожертву.

Ісус каже: «Адже де твій скарб, там буде і твоє серце» (Матвія 6:21, Турконяка). Яке точне зауваження! Напевно, ви звертали увагу: щоразу, коли людина дає гроші на якусь справу, у неї одразу підвищується інтерес до неї. Це відбувається тому, що гроші є частиною життя. А коли людина вкладає своє життя, вона, природньо, переймається цим. Ісус у властивій Йому афористичній манері підкреслює: чим солідніший матеріальний внесок людини в Царство Боже, тим спокійнішим буде їй на серці. Адже Богові потрібна душа людини, а не її гроші. Але, щоб привернути людину до Себе, Господь використовує «грошовий важіль». Ісус навчає, що гроші – це метод, за допомогою якого Бог визначає, чи гідна людина духовних благословень: «Вірний у найменшому – і у великому вірний; несправедливий у найменшому – і у великому несправедливий. Тож коли в неправедному багатстві ви не були вірні, то хто вам довірить справжнє? І коли в чужому ви не були вірні, то хто вам дасть ваше? (Луки 16:10-12, Турконяк).

У цьому уривку такі поняття, як гроші або матеріальні блага, передано словами «найменше», «неправедне багатство», «чуже». Для позначення духовних багатств використано слова «велике», «справжнє багатство», «ваше». Ісус каже, що якщо ми неправильно розпоряджаємось своїми матеріальними багатствами, то не отримаємо справжнього – духовного – багатства. Іншими словами, коли ми навчимося правильно поводитися з грошима, тоді Бог дарує нам великі духовні багатства. Якщо християнин не витримає випробування у поводженні зі своїми грошима, він не отримає великих духовних милостей. Правильно кажуть: високодуховна людина не може бути скнарою: скупість є перешкодою, яка заважає Богові наповнити земне життя людини істинною праведністю.

Стимулюючи жертвувати, Бог вчить нас дуже корисним речам:

1. Виховувати правильне ставлення до грошей.

Господь робить так, щоб ми усвідомили: гроші – це наші слуги, а не наші господарі. Коли християнин розуміє, що Бог посилає йому матеріальні блага, які людина може використати на славу Божу і для добрих справ, тоді гроші стають його слугою, і ганебний метал здатний стати тисячею благодіянь. Однак коли гроші починають панувати над людиною, це може спричинити трагедію. Яскравий приклад цього наводить Марк, розповідаючи про розмову Ісуса з багатієм (див. Марка 10:17-27).

2. Привчати до безкорисливості.

Мабуть, немає більш чужої природі Бога якості, ніж егоїзм і жадібність. Бог так полюбив нас, що віддав Свого Сина. Божі щедроти абсолютно безкорисливі. Господь хоче, щоб ми пожертвували, розвиваючи в собі той самий дух.

Наведу приклад. Виконуючи прохання керівників громади, проповідник підготував звернення до парафіян, де повідомляв: оскільки бюджет не може перекрити витрати церкви, виникла потреба збільшити суми пожертвувань. Один із обурених парафіян написав різку відповідь: «Мені здається, що християнство описується закликом: жертвуй, жертвуй, жертвуй!».

Мудрий священик не відповів негайно. Через деякий час він написав: «Шановний пане! Дякую Вам за лист, в якому Ви дали найкраще визначення християнства, яке я коли-небудь чув: жертвуй, жертвуй, жертвуй!».

Чим глибше людина вивчає християнство, тим краще розуміє, що слова «любити» і «давати» невіддільні одне від одного і становлять основу істинно християнського способу життя.

С. Готовність дати відповідь.

Ісус сказав: «Адже Син Людський має прийти в славі Свого Отця з ангелами Своїми, і тоді Він віддасть кожному згідно з його ділами» (Матвія 16:27, Турконяк). Павло повторював слова Учителя, коли писав: «Адже всі ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло» (2 до Коринтян 5:10, Турконяка). Автор послання до Євреїв нагадує нам: «як призначено людям один раз померти, а потім суд» (до Євреїв 9:27, Турконяка). Народна творчість висловила ідею майбутнього суду та його мети так: «Настане день, коли підемо ми пожинати те, що посіяли в житті. Тож будьте обережні і в словах, і в справах: на суді за все доведеться відповідати».

Якщо Писання говорить, що нам доведеться відповідати за все скоєне на землі, то стає очевидним, що доведеться прозвітувати перед Богом і про зроблені пожертви, і про інші аспекти християнського служіння.

Старий Завіт розповідає про обурення Бога, який звинувачує синів Ізраїлю: «Чи можна обкрадати Бога? Так! Ви обкрадаєте Мене тим, що не присвячуєте Мені десятини й дари ваші. Та опісля питаючи: «Як ми пограбували Тебе?». Страждання великі падуть на вас – народ, що обкрадає Мене», – каже Господь Всемогутній» (Малахії 3:8-9, UMT).

Я впевнений: щодо нечесного християнина Бог буде ще суворішим. Жадібність рівнозначна ідолопоклонству, – каже Павло (див. до Колоссян 3:5). Цей гріх настільки серйозний, що позбавив молодого багатія надії на спасіння (див. Марка 10:17-27). Неможливо уявити, щоб християнин, який одержав від Бога всі можливі благословення, раптом спробував обікрасти Його, приховуючи матеріальні цінності чи гроші, що належать Богу. Такий вчинок – і невдячність, і злодійство. Ми повинні навчитися віддавати необхідну частину без почуття жалю, виходячи з правильних спонукань, щоб не бути покараними на Божому суді.

З іншого боку, якщо ми правильно користувалися грошима у земному житті, то після смерті Бог довірить нам справжні багатства вічності. І ми почуємо Його слова: «Гаразд, рабе добрий і вірний! У малому був ти вірний, над великим тебе поставлю. Увійди в радість свого пана» (Матвія 25:23, Турконяк).

Джон Ратледж, американський політичний діяч, мав рацію, сказавши: «Здійснюючи за допомогою своїх грошей добрі вчинки, людина ніби відбиває на них образ Божий і інвестує в майбутнє, яке знайде на небесах».

ІІІ. Якими є норми християнської щедрості?

Після усвідомлення того, що пожертвування є християнською чеснотою і частиною нашого служіння Богу, виникає логічне запитання: скільки жертвувати? Що таке щедрий дар?

Очевидно, що людині не дано встановлювати норми щедрості. Один, віддаючи 1 % свого прибутку, вважає себе щедрим. Інший, жертвуючи 20 %, вважає це цілком розумною сумою. Слід визнати, що обидва не мають рації, оскільки в церкві склалася б ситуація, як у стародавньому Ізраїлі, коли «кожний чинив те, що здавалося правильним в його очах» (Суддів 17:6, Турконяк).

А. Норми щедрості встановлює виключно Бог.

Оскільки в Писанні не вказано максимальної суми, яку може пожертвувати християнин, межі щедрості не існує. А ось щодо найменшої суми, то вона прописана чітко і ясно. Згадаймо урок 10. Старозавітні юдеї віддавали першу десятину, щоб підтримати Господні справи (див. Левит 27:30-32; Числа 18:21-28). Крім того, друга десятина жертвувалася для служіння Богові (див. Повторення Закону 12:17-19). Праведні юдеї також робили додаткові пожертви (див. Малахії 3:8).

В. Почніть з десятини.

Новий Заповіт закликає християн «хто подає, – давай у простоті, хто керує, – керуй з ревністю» (до Римлян 12:8, Турконяка). «Втім, хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той щедро і пожне. Кожний нехай дає за велінням серця, а не з жалем чи з примусу, адже Бог любить того, хто дає з радістю», – каже апостол Павло (2 до Коринтян 9:6-7, Турконяк). Ісус сказав Своїм учням: «Коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного» (Матвія 5:20, Турконяк).

Звичайно, Бог вимагає від християнина не меншої участі, ніж від юдея. Безперечно, християнин повинен почати з десятини і збільшувати приношення настільки, наскільки підказує Його любов до Бога і дозволяють життєві обставини.

Християнин має з Богом найкращий заповіт, заснований на найкращих обіцянках (див. до Євреїв 8:6; 2 Петра 1:4). Християнин має важливе доручення нести Євангеліє всьому світу (див. Марка 16:15-16). Виконання цього доручення потребує значних витрат. Для їхнього покриття християни повинні жертвувати більше, ніж юдеї, щоб радувати Христа і донести Євангеліє до всього світу.

Питання до уроку «Пожертви в Новому Завіті»

ЗАПОВНІТЬ ПРОБІЛИ

1. 2 до Коринтян 9:6-7 – «Втім, хто сіє _______, той скупо і жатиме, а хто сіє ________, той щедро і пожне. Кожний нехай дає за ______________, а не з _______ чи з _______, адже Бог любить того, хто
__________________________.
2. 1 до Коринтян 16:2 – «________ дня тижня нехай кожний із вас відкладає в себе, зберігаючи те, ____________, аби не _______ тоді, коли прийду».
3. Матвія 5:20 – «Тож кажу вам, що коли ________________ не перевищить ___________ книжників і фарисеїв, то не _________ до Царства Небесного».

ДОПОВНІТЬ
1. Пожертвування – це благодать. Благодать – це __________________.
2. Перерахуйте три причини, через які християнин повинен жертвувати.
a. ______________________________________________________.
b.______________________________________________________.
c. ______________________________________________________.
3. Які дві ідеї висловлені у твердженні, що жертвування є актом поклоніння?
a. ______________________________________________________.
b.______________________________________________________.
4. Перерахуйте всі можливі причини, через які християнин повинен давати більше за благодаттю, ніж юдей за законом.
_________________________________________________________
_________________________________________________________