Огляд бібліотеки Нового Завіту

Біблію можна порівняти з бібліотекою, розміщеною у двох окремих будівлях. У першій будівлі міститься рання колекція книг, яку християни називають Старим Завітом. Цю колекцію визнали Писанням і зберігали протягом багатовікової нелегкої історії єврейського народу. Частиною християнського вчення є те, що Бог довірив євреям зберегти Його істини – Його святе слово (Римлян 3:2). Саме тому християни вважають ці ранні книги частиною своєї Біблії.

У другій будівлі цієї біблійної бібліотеки розміщені книги Нового Завіту. Ці книги написали лідери християнської спільноти. Вони були визнані Писанням і збережені християнськими зібраннями в різних частинах Римської імперії.

Відстань між двома будівлями біблійної бібліотеки – це період приблизно в чотири сотні років. Його називають Періодом мовчання, тому що в той час Бог не говорив до Свого народу. Не було жодного пророка. Не було написано жодної священної книги.

Відмінності в колекціях книг

Уже на самому початку нашого туру бібліотекою Нового Завіту помічаємо чотири явні відмінності між цими новими книгами і тими, які ми розглядали в нашому огляді ранньої колекції. По-перше, відмінність у кількості книг. Підрахунок в англійській Біблії показує, що є тридцять дев’ять книг Старого Завіту і лише двадцять сім Нового. По-друге, відмінність у часовому відрізку написання. На створення книг Старого Завіту – від Мойсея до Малахії – пішло близько тисячі років. А всі книги Нового Завіту були написані за період тривалістю всього п’ятдесят років. По-третє, кількість авторів. Тридцять два автори сприяли написанню стародавньої колекції і лише вісім чи дев’ять – нової. По-четверте, ці дві колекції складаються з літературних творів різних видів. Старий Завіт складається з книг закону, історичних, поетичних і пророчих. У Новому Завіті переважає такий літературний жанр, як послання і листи.

Як створювалася колекція

Більшість книг Нового Завіту були написані для християн із якогось одного зібрання чи регіону. З часом християни з інших зібрань зробили копії цих книг. Але згодом християни почали формувати манускрипти із тих книг, які вони визнали як ті, що їх написали апостоли чи їхні представники.

Як пов’язані колекції

Важливо зрозуміти головне послання Нового Завіту і те, як воно пов’язане з тим, про що йдеться в тридцяти дев’яти книгах раннього зібрання. Старий Завіт був першим розділом біблійної історії, який можна назвати: «Христос гряде». Другий розділ цієї історії міститься у перших чотирьох книгах Нового Завіту: «Христос тут!». Решта книг Нового Завіту складає завершальний розділ цієї історії: «Христос прийде знову!».

Формування колекції

У ранніх рукописах Нового Завіту можна побачити різні варіанти розташування книг. Розділи бібліотеки Нового Завіту не завжди були в нинішній послідовності. Так, наприклад, загальні (соборні) послання в деяких рукописах розміщено перед посланнями Павла. Навіть окремі книги всередині секцій не завжди розташовано в однаковій послідовності. Однак розташування книг у сучасному Новому Завіті є таким, який став загальноприйнятим.

Вивчаючи Старий Завіт, ми помітили, що ці тридцять дев’ять книг розміщено на полицях, які можна назвати так:

• Книги основи (Буття – Повторення Закону),
• Книги каркасу (Ісуса Навина – Естер),
• Книги віри (Йова – Пісня над піснями),
• Книги сфокусовані:
  1. Великі пророки (Ісая – Даниїл),
  2. Малі пророки (Осія – Малахія).

Бібліотека Нового Завіту організована подібним чином:

• Книги основи (Матвія – Івана)
• Книга-каркас (Дії)
• Книги віри (Римлян – Филимона)
• Книги сфокусовані:
  1. Сфокусовані на поточних питаннях (Євреїв – Юди),
  2. Сфокусовані на питаннях майбутнього (Об’явлення).

Придивімось до поличок

Книги основи

Книгами основи в Новому Завіті є чотири Євангелії: Матвія, Марка, Луки та Івана. Ці книги названі Євангеліями, тому що вони містять радісну звістку про народження, служіння, смерть, поховання, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. Роль чотирьох Євангелій у Новому Завіті дуже схожа на роль перших п’яти книг у Старому Завіті. Вони становлять основу для всього, записаного в інших книгах. У Євангеліях зафіксована основна фактична інформація про життя та вчення Христа.

Книга-каркас

Знадобилося дванадцять книг Старого Завіту, щоб подати часовий каркас із тисячі років, що пройшли від Мойсея до Малахії. Новий Завіт охоплює менш ніж одну десяту від того періоду. Від вознесіння Ісуса до смерті апостола Івана минуло близько сімдесяти років. Книга Дії є єдиною каркасною книгою в Новому Завіті. Вона не містить повного каркаса для всього новозавітного періоду, а покриває лише тридцять п’ять років (майже половину) історії Нового Завіту. Другу половину треба відтворювати за допомогою підказок, що містяться в пізніх посланнях, Книзі Об’явлення, а також ранніх працях як світських, так і християнських істориків.

Книги віри

Вивчаючи Старий Завіт, ми використовували термін «Книги віри» для позначення п’яти книг – Йова, Псалмів, Приповістей, Екклезіастової та Пісні над піснями. Ці книги досліджують, як віра в Бога виявляється в різних життєвих обставинах. У Новому Завіті ми використовуємо назву «Книги віри» дещо в іншому сенсі. Книги віри Нового Завіту – це листи Павла. Дехто посилається на Павла, як на першого християнського теолога й архітектора християнської віри. Якщо таке визначення має на увазі те, що християнство зобов’язане своїм існуванням генієві Павла, то вони помиляються стосовно його ролі. Однак правдою є те, що в усному й письмовому ученнях Павла Святим Духом були окреслені контури християнської віри. У листах Павла більш ніж у всіх інших авторів Нового Завіту християнська віра отримала своє визначення й чітке вираження.

У наших Бібліях послання Павла розділені на дві великі групи: загальні й особисті. Розміщення в групах організоване за обсягом листів:

Загальні послання були написані до церков. Їх читали як частину християнського зібрання.

Якби листи Павла в наших Бібліях були розміщені згідно з черговістю їх написання, порядок був би таким, як у наведеній нижче таблиці.

У цьому дослідженні розглядатимемо листи Павла в тому порядку, як вони розміщені в наших Бібліях, із єдиним винятком. Послання до галатів розглянемо разом із Посланням до римлян через подібність змісту. Ось організація листів Павла, використана в цьому дослідженні:

• Євангелічний дует (Римлян і Галатів)
• Дует оборонних послань (1 і 2 Коринтян)
• Тріо послань про церкву (Ефесян – Колосян)
• Есхатологічний дует (1 і 2 Солунян)
• Квартет напоумлення (1 Тимофія – Филимона)

Сфокусовані книги

Сфокусовані книги Старого Завіту діляться на дві групи: великі пророки і малі пророки. Подібно й сфокусовані книги Нового Завіту розділено на дві секції. Перша секція складається з восьми відкритих послань, сфокусованих на специфічних питаннях, що стосуються всієї християнської спільноти. Зазвичай дослідники Нового Завіту відносять ці вісім книг до Загальних (соборних) послань.

Вісім загальних послань були написані п’ятьма чоловіками. Авторство Послання до євреїв не з’ясоване. Розташування цієї книги відразу ж після листів Павла відображає невизначеність щодо авторства цієї книги. Дехто розглядає Послання до євреїв як чотирнадцяту книгу, написану Павлом. Інші припускають, що воно було написане якимось невідомим християнським учителем. Яків і Юда були звідними братами Ісуса. Три загальні послання написав Іван, улюблений учень Христа. Ще два були написані апостолом Петром.

Друга секція новозавітних сфокусованих книг складається з одного тому – Об’явлення. П’ятий твір Івана в бібліотеці Нового Завіту є унікальним у колекції. Він містить короткі листи до семи церков і сфокусований переважно на питаннях близького і далекого майбутнього.

Про авторів

Побіжна прогулянка бібліотекою Нового Завіту дає деяке первинне уявлення про вміст цієї колекції з погляду авторства й часу написання окремих книг.

А. Перші автори-апостоли

Перше, що ми помічаємо, – це те, що більшість книг Нового Завіту написана тими людьми, які були апостолами Ісуса Христа. Слово апостол означає посланий від чийогось імені. У Новому Завіті це слово має спеціальне значення. Його використовують для позначення когось із чоловіків, вибраних Христом бути офіційними свідками Його воскресіння. Окрім Павла, який є особливим випадком, ці чоловіки подорожували з Ісусом від початку Його служіння. Вони були з Ним 24/7 близько трьох із половиною років. Тому вони могли авторитетно засвідчити, що той самий Ісус, який умер на хресті, був Ісусом, що з’являвся їм та іншим учням протягом сорока днів до Свого вознесіння.

Апостол Іван написав п’ять книг Нового Завіту – Євангелію від Івана, лист, названий 1 Івана, дві листівки, названі 2 і 3 Івана, і Книгу Об’явлення. Увесь цей матеріал складає близько 18 % тексту Нового Завіту.

Апостол Петро написав два короткі листи. Також він міг бути причетним до написання Євангелії від Марка.

Апостол Матвій написав Євангелію. Ця велика книга складає приблизно 12 % тексту Нового Завіту.

Б. Апостол язичників

Павло – останній, хто був названий апостолом. Він перейшов із ворожого до Христа та Його послідовників табору. Четвертого року історії церкві Савл (як він тоді називався) вирушив у Дамаск, щоб вигнати християн із синагог. Його метою було доправити їх до Єрусалима для допиту й страти. Дорогою, десь біля полудня, він побачив сліпуче світло. Голос із неба, що назвався Ісусом, наказав Павлові йти в Дамаск, де він отримає подальші вказівки.

Павло не сумнівався, що дорогою в Дамаск він бачив і чув воскреслого Ісуса, і беззастережно повірив у Нього. Павло розкаявся у своїх злісних атаках на християн. У темряві він молився про прощення й очікував на обіцяні подальші інструкції.

Через три дні Господь послав місцевого християнина на ім’я Ананій послужити Павлові. Спершу Ананій відновив зір Павла. Відтак переконав його охреститися. І нарешті, Ананій сказав Павлові, що той буде світлом для язичників.

Відразу ж після свого хрещення Павло почав проповідувати істину про Христа в єврейських синагогах Дамаска. Цей антихристиянин і гонитель став ревним християнином. Єдине можливе пояснення такої раптової й докорінної зміни в житті цієї людини, це те, що на дорозі в Дамаск він справді побачив воскреслого Ісуса в Його небесній славі.

Якщо брати до уваги кількість і обсяг книг, то Павло вклав у Новий Завіт більше, ніж будь-який інший автор. Він написав тринадцять книг, позначених вище як книги віри. Послання до євреїв анонімне. Авторство цієї книги здавна приписували різним людям, але традиція вважати її автором Павла досить сильна. Якщо Послання до євреїв уважати працею Павла, то апостол язичників написав половину книг Нового Завіту й загалом близько 28 % самого тексту.

В. Автори, які не були апостолами

Створенню новозавітної бібліотеки посприяли також чотири неапостоли: Лука, Марк, Яків і Юда. Лука, язичник, який подорожував разом із Павлом, написав дві великі книги Нового Завіту – Євангелію від Луки та Книгу Дії. Разом ці книги містять лише на десяток слів менше, ніж усі послання Павла (разом із Посланням до євреїв). Тож перу Луки належить також близько 28 % тексту Нового Завіту.

Християни вважають, що Марк написав Євангелію в той час, коли тісно співпрацював із Петром у Римі. Ранні християни розглядали Євангелію від Марка фактично як спогади великого апостола Петра.

Автор послання Якова не був апостолом Яковом, братом Івана. Скоріше він був братом Ісуса. Брати Ісуса не вірили в Нього під час Його служіння. Після Свого воскресіння Ісус особисто, віч-на-віч з’явився Якову (1 Коринтян 15:7). Згодом Яків став одним із найвпливовіших лідерів ранньої церкви.

Юда називає себе братом Якова. Отже, дві книги Нового Завіту були написані звідними братами Ісуса.

Наступна таблиця підсумовує інформацію, подану вище:

Згідно з думкою деяких авторитетних дослідників, першою книгою Нового Завіту було Послання Якова (48 р.). Це означає, що перші християни зустрічалися для проведення богослужінь близько вісімнадцяти років, перш ніж хоч якась частина Нового Завіту стала доступною у писемній формі для вивчення. Проте серед них були апостоли, яким Дух Святий відкривав істину. Апостоли нагадували слова Ісуса й ділилися новими одкровеннями, відкритими їм Духом Святим.

У багатьох церквах також були пророки. Це були люди, які отримували особливі одкровення від Бога, щоб ділитися ними з місцевими братами. Усне вчення апостолів і пророків слугували потребам церкви доти, доки не були написані книги Нового Завіту.

Багато хто думає, що Євангелія від Марка написана найраніше, тому що вона найкоротша. Однак, згідно з християнською традицією, найранішим уважають Євангелію від Матвія (50 р.). Ось чому книга Матвія стоїть першою у більшості рукописів Нового Завіту. Євангелію від Луки можна датувати 58 роком і Марка – приблизно 68 роком.

Немає єдиної думки стосовно того, яке послання Павла є першим. Деякі вважають, що першим написаним листом Павла було Послання до галатів. Проте ймовірно, що йому передувало листування з солунянами. 1 і 2 Солунян датується 50–51 рр. Останній лист, написаний Павлом, – це 2 Тимофія. Він написав його перед своєю смертю 68 року. Отже, листи Павла були написані за період близько вісімнадцяти років.

Найбільш плідним періодом у написанні книг Нового Завіту було десятиліття шістдесятих. Дванадцять книг были написані в період між 60 і 69  роками.

Загальні послання датувати дуже складно. Так само, як і Об’явлення. Більшість схиляється до думки, що воно було написано близько 90 року. Інші вважають, що це відбулося до падіння Єрусалима 70 року. Наступна таблиця містить приблизне датування книг Нового Завіту:

Ми завершили наш короткий тур по бібліотеці Нового Завіту, дізнавшись деякі основні факти про цю дивовижну колекцію писань, які є для християн головним авторитетом у питаннях віри. Ми дізналися, що Новий Завіт – це колекція, яка:

• Складається з 27 книг.
• Написана не менше ніж 8 авторами.
• Писалася близько 50 років.
• Розміщена на 4 полицях.

Настав час повернутися й ближче познайомитися з цими книгами. Тож розпочинаймо!