Нам залишилося розглянути ще три книги віри: Книгу Приповістей, Книгу Еклезіястова та Книгу Пісня над піснями. Перші дві книги відносять до філософсько-поетичної літератури. Їх написано з повчальною метою. Біблеїсти називають Книгу Приповістей настановою в практичній мудрості, а Книгу Еклезіястова – твором філософського характеру: вона містить бесіди, в яких осмислюється життя.

Класифікація Книги Пісня над піснями викликає деякі суперечки. Хтось називає її «весільною» літературою, тобто збіркою віршів про кохання. Проте правильніше розглядати Книгу Пісня над піснями як ще один філософсько-поетичний твір. У ньому досліджується одна з найбільших таємниць життя – взаємний потяг чоловіка та жінки.

20-та книга Біблії

КНИГА ПРИПОВІСТЕЙ

Віра як основа мудрості

У юдейській та грецькій Бібліях двадцята книга називається Приповісті Соломона. У латинській Біблії використовується назва Книга Приповістей.

Мета Книги Псалмів – збагатити молитовне життя людини, Книга Приповістей містить посібник для повсякденного життя. У псалмах ідеться про правильне поклоніння, у притчах – про праведне життя. В інших частинах Писання розкривається слава нашого найвищого покликання у Христі; Книга Приповістей ж допомагає зрозуміти, як жити гідно цього покликання. Вони навчають, що в повсякденному житті кожен наш настрій, погляд, слово чи вчинок або спотворює, або виражає образ Божий та сповідання Його імені.

Книга Приповістей містить 31 розділ, 918 віршів.

СИТУАЦІЯ

Соломон був наймудрішою людиною свого часу. Він написав три тисячі притч. Натхнений Святим Духом, він зібрав деякі свої притчі в цій книзі, що посіла вагоме місце у Святому Письмі.

Сам Соломон написав значну частину Книги Приповістей (1:1–22:16; роз. 25–29). Імовірно, він також зібрав матеріал, що міститься у 22:17–24:34. Розділи 30–31 належать авторам, які жили за межами Ізраїля: 30-й розділ написав Агур, син Якея, массеянин, а розділ 31 – цар Лемуїл із Масси. Більше про цих двох авторів нічого не відомо. Можливо, саме Соломон, напоумлений Святим Духом, додав ці два розділи до книги. Цар Єзекія та ті з його оточення, хто переписував ці книги, відіграли певну роль у редагуванні книги (Пр. 25:1).

Значну частину Книги Приповістей було створено близько 950 р. до Р. Х. Можливо, книга набула свого нинішнього вигляду тільки в часи Єзекії, близько 700 р. до Р. Х.

Відомо, що література мудрості у вигляді притч існувала в Єгипті та Вавилоні задовго до Соломона. Святий Дух надихнув Соломона використовувати цю давню літературну форму, щоб передати Божу мудрість Божому народові. За часів Соломона в країні панував мир і спокій, що, очевидно, й сприяло створенню подібних літературних творів.

ПЛАН

У Книзі Приповістей використовуються різноманітні способи повчання. Ми знаходимо тут і лаконічні висловлювання, і дотепні питання. Книга містить також акровірш (31:10 і наст.), виразний монолог (1:20–33) і висловлювання, в яких обігруються числа (30:15 і наст.). Значна частина книги є окремими притчами, що містять від одного до чотирьох віршів.

Літературний план. Книга Приповістей розділена на кілька частин. Перша частина (1:1–9:18) має назву Приповісті Соломона (1:1). Вона містить п’ятнадцять сонетів і два монологи. Друга частина (10:1–22:16) також називається Приповісті Соломона (10:1). Тут цар зібрав 375 висловлювань-двовіршів. Третя (22:17–24:22) та четверта (24:23–34) частини називаються Слова мудрих (22:17; 24:23). П’ята частина (25:1–29:27) називається Приповісті Соломона. Вона містить сім груп притч і п’ятдесят п’ять висловлювань-двовіршів. Розділи 30–31 служать додатком до Книги Приповістей. Тут наводяться слова Агура та царя Лемуїла. Ці розділи складаються з тринадцяти висловлювань, однієї промови та одного акровірша.

Головні теми кожної з цих частин можна подати так:

  • Мудрість цінна: шукай її (1:1–9:18).
  • Мудрість практична: наслідуй її (10:1–22:16).
  • Мудрість повчальна: слухай її (22:17–24:34).
  • Мудрість має моральний аспект: використовуй її (роз. 30–31).     

Біографічний план. Хоча у Книзі Приповістей немає основних дійових осіб, вона містить безліч словесних образів персонажів, яких ми зустрічаємо в житті. Усім нам знайомий балакучий дурень, який представляє себе знавцем всього на світі; любитель недобрих жартів, чиї витівки найчастіше закінчуються приниженням та травмами; пліткар, чиї необдумані слова розділяють друзів; донощик, що розкриває секрет так само гордо, як шеф-кухар підносить делікатес зі своєї кухні; наклепник, що очорнює того, кого немає поряд; хвалько, подібний до хмар і вітру без дощу; любитель швидкої наживи, що вплутується у будь-яку справу, аби набити кишеню; щедра людина, яка пожинає ще більше, ніж роздала; мандрівник, подібний до птаха, якому не сидиться на місці; самітник, який вважає, що зовсім не потребує спілкування.

ВІЧНА МЕТА

Книга Приповістей – одна з небагатьох біблійних книг, які мають чітко сформульовану мету (див. Пр. 1:2–6). Такі слова, як мудрість, знання, розуміння і самодисципліна, характеризують завдання вчителя. Безпосередня мета Книги Приповістей – служити підручником мудрості для Ізраїля. На глибшому рівні мета Книги Приповістей – передати вчення про те, що віра в Бога лежить в основі всієї мудрості та знання.

Значення для суспільства. У Книзі Приповістей суспільство зображено таким, яким воно має бути. Люди старанно трудяться. Вони поважають права одне одного. Зберігається гідність кожної людини, є турбота про нужденних. Сусіди підтримують доброзичливу атмосферу. Громадяни цього ідеального суспільства уникають крайнощів і люблять свою сім’ю та дім. Вони щирі, скромні, стримані, невибагливі, надійні, щирі. Такі люди готові слухати та навчатися. Вони вміють прощати, уважні одне до одного, розважливі, добрі до тварин, мають приємну вдачу й ощадливі. Стосовно інших вони виявляють щедрість, але без легковажності, що загрожує добробуту їхніх власних сімей.

Значення для окремої людини. Книга Приповістей займає унікальне місце у Святому Письмі. На відміну від книг основи, Книга Приповістей майже нічого не говорить про поклоніння, жертвоприношення або священство. На відміну від дванадцяти книг основи, Книга Приповістей взагалі не згадує героїв Ізраїля. На відміну від пророчих книг, Приповістей нічого не говорить про долю обраного народу, про його трагедію чи майбутню славу. У книзі нічого не сказано про прихід Христа, про безсмертя, підхоплення Церкви або воскресіння. Книга Приповістей спрямована на цей світ. Вона говорить про розсудливу, моральну й корисну поведінку. Це практичний посібник, який дозволяє читачеві облаштувати власне життя. У книзі показано, як віруючий може набувати друзів, впливати на людей і водночас догоджати Богові в усьому.

У Книзі Приповістей Бог дає докладні вказівки, які уможливлюють досягнення успіху в житті. У книзі зображено, як треба вибудовувати стосунки із сусідами, подружжям, дітьми, начальниками, бюрократами, а також із Богом. Значна частина книги написана у вигляді порад, які батько дає синові.

Читач постає перед очевидним вибором. Можна вибрати шлях послуху або шлях бунту, шлях працьовитості або лінощів, дисципліни або розбещеності тощо. Притчі не залишають місця для компромісу та коливань.

Вихідні посилання. Усе, що говорить Книга Приповістей, варто тлумачити у світлі основоположного принципу біблійної мудрості: страх Божий (благоговіння, віра) – це початок мудрості. Книгу побудовано на передумові, що Господь – джерело моральності та справедливості. Монотеїзм у Книги Приповістей – це щось абсолютно природне.

Щоб гідно оцінити цю книгу, необхідно розуміти суть притчі. Її сила – у стислості. Глибока істина виявляється у ємкому вигляді. Зазвичай притча сформульована так, що її сенс відразу стає зрозумілим; її легше запам’ятати, ніж забути. Притча не містить аргументів; вона подає істину як постулат. Мета притчі – не пояснити, а висвітлити те чи інше явище. У притчі викладено загальний принцип, а не зобов’язання Бога. Якщо розглядати окремі притчі як абсолютні Божі обітниці, результат буде плачевним.

Розділи Книги Приповістей не варто читати так само, як оповідання книг Самуїлових та Царів, повні цикли промов у Книзі Йова, закінчені поеми Псалмів або аргумент, викладений у Книзі Еклезіястова. Над кожною притчею треба міркувати; бажано вивчити її напам’ять. Кожна притча подібна до дорогоцінного каменю; наше завдання – дозволити світлу всього Божого слова відобразитись у її гранях.

ПРОГОЛОШЕННЯ

У Новому Завіті багато що вказує на те, що Ісус любив Книгу Приповістей. Час від часу в Його вченні ми впізнаємо мову притч. Ось деякі приклади: Ісус говорив про тих, хто прагне зайняти важливе місце (пор. Пр. 25:6–7), про будинки розумного і безрозсудного (пор. Пр. 14:11) та про багатого дурня (пор. Пр. 27:1). Никодимові Ісус відкриває відповідь на запитання, поставлене Агуром (пор. Пр. 30:4 та Ів. 3:13). Тим, хто, подібно до нерозбірливих дурнів з Книги Приповістей, відкидав Його і Його вчення, Христос нагадував, що «та мудрість виявляється у справах» (Мт. 11:19, UMT). Оскільки Ісус так високо цінував цю книгу, Його учням також варто вивчати її.

Книга Приповістей не містить безпосередніх месіанських передбачень. Однак мудрість, до якої прагне розумна людина, знаходить втілення у Христі. Він «став для нас мудрістю від Бога» (1 Кор. 1:30, УТТ). У Ньому «заховані всі скарби премудрості й пізнання» (Кол. 2:3, УТТ). Христос бездоганно дотримувався етичних принципів, яким навчає Книга Приповістей. Таким чином Ісус залишив нам приклад, щоб і «ми йшли Його слідами» (1 Пет. 2:21, УТТ).

КЛЮЧІ

Ключовий розділ Книги Приповістей – розділ 31. Доброчесна дружина зображена тут як втілення мудрості, описаної в попередніх розділах книги. Ключовий вірш книги: «Страх Господній – початок премудрості» (Пр. 1:7, UBIO). Ця ж думка повторюється у дещо іншому формулюванні у вірші 9:10. Із останніх віршів Книги Приповістей видно, що цей страх Божий є якістю, якою володіє доброчесна дружина (31:30). Згадки про страх Божий, що з’являються на початку книги, в її кінці і в багатьох інших місцях, не залишають сумнівів у тому, що всю книгу треба тлумачити через призму богобоязливості (благоговіння).

Ключові фрази Книги Приповістей: мій син (23) і страх Господній (14).

Ключові слова: але (243), праведний (54), мудрість (53), злий (50), знання (42), життя (38) та повчання (25). Мудрість – це здатність жити вміло, тобто вести благочестиве життя у безбожному світі.

ОСОБЛИВІ ДЕТАЛІ

Ось деякі особливості, що виділяють Книгу Приповістей із-поміж інших книг Святого Письма:

  • Книга Приповістей розпочинається з великого вступу з дев’яти розділів, де мудрість протиставлена дурниці.
  • Книга Приповістей закінчується акровіршем, який оспівує доброчесну дружину. Це двійник Премудрості, описаної у попередніх розділах книги.
  • Хоча Соломон написав три тисячі притч (1 Цар. 4:32), у Книзі Приповістей записано лише близько восьмисот.

СЛУХАТИ

Біблійні притчі – це не просто короткі висновки, виведені з повсякденного досвіду людини, яка має мирську мудрість. Приповісті – це ще й Божі приписи (або чітко виражені, або які маються на увазі). Біблійні притчі вказують на страх Господній – основний принцип справжнього знання. Ми не зрозуміємо глибинну цінність цієї книги, якщо не чутимемо голос Бога. Ось деякі найвідоміші рядки з Книги Приповістей:

  • «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого» (13:24, UBIO).
  • «Погибелі передує гординя» (16:18, пер. Хоменка).
  • «Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся!» (3:5, UBIO).
  • «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (22:6, UBIO).
  • «Лагідна відповідь гнів відвертає» (15:1, UBIO).