3-тя книга Біблії

Левит – Повторення Закону

У попередньому розділі ми розглянули дві книги основи. Ознайомимося тепер із іншими трьома книгами, які стоять на цій полиці. Книга Вихід завершується освяченням скинії. З Книги Левит ми дізнаємося, як скинія використовувалася. У Книзі Числа описується подорож ізраїльтян від Синайської гори до кордонів Обіцяної землі. У Книзі Повторення Закону записані останні слова Мойсея, з якими він перед смертю звертається до Ізраїля.

Жертвоприношення та святість

Як і дві перші книги, третя книга Біблії в юдейській традиції називається за першим словом, Ваїкра = Він покликав. Назва «Левит» дає уяву про кого і кому призначалася ця книга першочергово. Вона прийшла з латинського та грецького перекладів Біблії.

Книга складається з 27 розділів, поділених на 858 віршів.

СИТУАЦІЯ

Написав Книгу Левит Мойсей. П’ятдесят шість разів у книзі повторюється, що Бог дав закони Своєму народові через Мойсея. У наступних уривках Нового Завіту також підтверджується авторство Мойсея: Мт. 8:4; Лк. 2:22; Євр. 8:5. Книгу Левит було написано близько 1444 р. до Р. Х. у період сорокалітнього мандрування Ізраїля пустелею.

Книга написана як продовження попередньої. У Книзі Вихід зображено, як Бог виводить Свій народ із Єгипту; у Книзі Левит ідеться про те, як Бог прагне «вивести» Єгипет зі Свого народу. Перша книга розпочинається з поневолених грішників, друга – із викуплених святих. Вихід зображає шлях із рабства; Левит відкриває шлях у Божу присутність. Тема Книги Вихід – визволення; тема Левит – освячення. У Вихід Бог говорить із вершини гори; у Левит – зі скинії зібрання. У Вихід Бог дає Своєму народові вказівки, як побудувати скинію; у Левит Він відкриває, як її використовувати. У Вихід відбувається викуплення й настанова Божого народу; у Левит Божий народ зростає у спілкуванні, святості та поклонінні.

У Книзі Буття Бог об’явив, що засобом від гріха людини стане майбутній нащадок від жінки, Месія. У Книзі Вихід описано, як Бог, відповідаючи на прохання людей про звільнення, дає їм кров пасхального ягняти. У Книзі Левит зображено, що Бог дає дві постанови як відповідь на потребу людей: жертвоприношення і священство.

ПЛАН

Книгу Левит можна підсумувати двома словами: жертвоприношення і святість. Книга складається в основному із законодавчого матеріалу. Вона містить громадянський закон, обрядовий закон, моральний закон, релігійний закон та санітарний закон. Однак усе в книзі спрямовано на те, щоб сприяти духовному життю. Наприклад, санітарні ти дієтичні закони було встановлено перш за все не заради здоров’я, а як характерні ознаки обраного народу. Докладні обрядові вказівки передають відчуття святості Бога, заради Якого варто дотримуватися обрядів. Мета законів полягала в тому, щоб зробити Ізраїль святим народом.

Ця книга містить лише дві історичних оповіді. Перша: Мойсей докладно описує помазання священиків та смерть двох синів Аарона (Лев. 8–10). Друга: Мойсей розповідає, як Ізраїль віддає на смерть богохульника, сина котроїсь ізраїльтянки (Лев. 24:10–14).

У третій книзі Мойсея можна виділити дві основні частини. У першій описується шлях до Бога, або початок стосунків зі Святим Богом (роз. 1–16). У другій ідеться про ходіння з Богом, або підтримування стосунків із Господом (роз. 17–27).

Перші шістнадцять розділів присвячені тому, як варто приходити до Бога у рамках системи Мойсея. Тут Мойсей наводить закони про жертвопринесення (роз. 1–7), закони про священство (роз. 8–10) і закони про чистоту (роз. 11–15). Кульмінацією першого розділу стає опис щорічної церемонії Дня викуплення (роз. 16), коли гріховність народу «відсовувалася» ще на один рік, до останнього дня викуплення, коли Ісус помер на хресті.

В останніх одинадцяти розділах Книги Левит описується, як ізраїльтяни мають жити, будучи святим народом. У центрі цього розділу – святий народ (роз. 17–22), священні періоди (роз. 23–25) і священні обітниці (роз. 26–27), або освячення, святкування й обов’язки. Структура книги відображає думку, виражену у вірші Лев. 19:2: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!» (UBIO). З точки зору Нового Завіту, книга передає той самий подвійний акцент, що й 1 Ів. 1:7 («Якщо ми живемо в Світлі, … кров…очищає нас»).

Хронологічно Книга Левит охоплює період протяжністю лише місяць, коли Ізраїль знаходився біля Синайської гори. Остання подія Книги Вихід – спорудження скинії у день Нового року, на другий рік виходу Ізраїля з Єгипту (Вих. 40:2). Перша подія Книги Числа – військовий перепис – відбувається на місяць пізніше (Числ. 1:1). Усе законодавство Книги Левит, імовірно, було дано впродовж місяця, який був поміж цих двох подій.

У біографічному сенсі головні діючі особи Книги Левит – Мойсей та Аарон. Другорядну роль відіграють чотири сини Аарона (Надав, Авігу, Елеазар, Ітамар).

ВІЧНА МЕТА

Мета Книги Левит – відкрити старозавітному Ізраїлеві, як він має жити, будучи царственим священством і святим народом. Головна мета книги підкреслити, що Бог святий і потребує святості від Свого народу. Під час читання Книги Левит легко загрузнути у подробицях Божого закону. Ми пропустимо її суть, якщо будемо занадто довго аналізувати, чому Бог указує ізраїльтянам виконувати всі обряди та правила, деякі з них здаються нам дивними і навіть несправедливими. Однак Левит варто читати як книгу-ілюстрацію, у якій указано на основоположні принципи порятунку: серйозність гріха й необхідність послуху Богові.

Оскільки Бог залишається незмінним учора, сьогодні й навіки, Книга Левит слугує вікном, через яке видно моральну природу Бога. Тут у вигляді символів подано основні принципи, яким має керуватися суспільство.

Колись давно богослов Гриффіт-Томас[1] виділив сім великих істин, які стояли в центрі вчення Книги Левит. Ми наводимо їх тут у дещо зміненому вигляді: велика проблема людства – це гріх. Велика умова викуплення людини – це жертва. Велика передумова, яка дозволяє людині наблизитися до Бога – священство. Великий задум – щорічний День викуплення. Велика перспектива – доступ до Бога. Великий принцип, що лежить в основі усіх дій та вимог Бога – святість. Великий привілей викупленого народу – перебувати в Божій присутності.

Давня приказка «чистота подібна до праведності» походить не з Біблії; але семантика вчення Книги Левит близька до цього вислову. У Левит ідеться про чистоту їжі (роз. 11), про чистоту тіла (роз. 12:1–13:46), про чистоту одягу (13:47–59), про чистоту дому (14:33–57), про чистоту того, до чого люди торкаються (роз. 15), і про чистоту народу (роз. 16). За допомогою загального принципу та конкретних указівок Бог керував кожним аспектом життя Свого народу, Ізраїля. Вимоги цієї книги можна підсумувати у словах апостола Павла: «Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи ще щось робите – робіть усе на славу Богу» (1 Кор. 10:31).

ПРОГОЛОШЕННЯ

Книга Левит не містить месіанських пророцтв. Однак у ній можна віднайти багато прообразів – передвісників духовних реалій епохи Нового Завіту. Це новозавітна Євангелія для грішників, виражена старозавітною мовою й відображена в обряді жертвоприношень. Старозавітні приношення, особливі дні, помазання священиків й інститут первосвященика – усе це Бог постановив, щоб відображати духовні реалії християнської епохи.

Встановлені Мойсеєм приношення. Бог встановив п’ять основних жертвоприношень для давнього Ізраїля. Кожна з цих жертв ілюструвала певний аспект великої жертви Христа на хресті. У всепаленні (Лев. 6:8–13) туша тварини (окрім шкіри) спалювалася на жертовнику повністю. Ця жертва символізувала, що віруючий повністю належить Богові. Будучи прообразом, всепалення символізує, що Христос повністю віддав Себе. Використовуючи вислови, пов’язані зі всепаленням, Павло говорить, що жертва Христа була запашністю, приємною Господові (Еф. 5:2). Ми, християни, приносимо своє життя у жертву Господу (Рим. 12:1–2).

Як хлібне приношення ізраїльтяни приносили зерно або прісні хліби – це був символ того, що вони присвячують своє майно Богові (Лев. 6:14–23). Дріжджі вважалися символом зіпсованості, і, таким чином, те, що їх не було, символізувало чистоту. Тому як прообраз, хлібне приношення вказує на досконалу людську природу Христа. Безгрішне життя Христа зробило Його жертву прийнятною для Бога. За старозавітним законом священники повинні були їсти показні хліби. Так і християни – теперішнє священство Бога – повинні щодня живитися Христом, хлібом життя (Ів. 6:35).

Під час мирної жертви (Лев. 7:11–36) Богові приносили частину тварини, а решту частин готували, відтак віруючі з’їдали їх під час спільної трапези. Для ізраїльтян ця жертва символізувала спілкування між Богом і Його народом. Як прообраз мирна жертва вказує на Христа, у Якому наш мир (Еф. 2:14). Завдяки Його жертві на хресті ми маємо мир із Богом (Рим. 5:1).

Коли приносили жертву за гріх (Лев. 4:1–5:13), кров’ю жертовної тварини мазали роги (виступи) жертовника. Потім решту туші тварини спалювали за межами стану. Символізм цієї жертви полягав у тому, що гріх покривається кров’ю; кров змиває гріх і позбавляє осуду. Так і Христос став нашою жертвою за гріх (2 Кор. 5:21; 1 Петр. 2:24; Гал. 1:4; Євр. 13:12). Наші гріхи були покриті Його кров’ю.

Жертва повинності (Лев. 5:14–6:11; 7:1–6) вимагала відшкодувати те, що було незаконно взято, а також передбачала певне додаткове покарання. Ця жертва навчала ізраїльтян, що за гріх необхідно платити. Як прообраз, жертва повинності вказує на те, що Христос віддав Своє життя як викуп за наші гріхи (Мт. 20:28). Борг за наш гріх було повністю заплачено смертю Христа на хресті.

Особливі дні. Встановлена Мойсеєм система наказувала про одинадцять особливих днів. Принаймні дев’ять із них слугують прообразами, що вказують на духовні реалії християнської епохи. Сьомий день кожного тижня був суботою (шабатом) (Лев. 23:3; Вих. 20:8–11; Повт. Зак. 5:12–15). Цей день відпочинку нагадував про те, що Бог відпочив у кінці тижня творіння, а також про звільнення Ізраїля від єгипетського рабства. Як прообраз, субота вказує на вічний спокій, у який ввійде Божий народ (Євр. 4:1–6).

Свято новомісяччя відзначалося або раз на місяць, або чотири рази на рік (Чис. 28:11–15; 10:10; Єз. 46:1–3). Цього дня у скинії приносили особливі жертви, народ перебував у спокої, сурмили в сурми. У Новому Завіті немає якихось указівок на символічне значення цього особливого дня.

Свято Пасхи (Лев. 23:5; Чис. 28:16; Повт. Зак. 16:1–2) відзначалося щорічно навесні. Воно нагадував про звільнення Ізраїля з єгипетського рабства. Кожна сім’я їла ягня з гіркими травами і прісним хлібом. Павло говорив, що Христос – це Пасха християн (1 Кор. 5:7). Саме Він звільнив нас від рабства гріха.

Упродож семи днів після Пасхи Ізраїль відзначав свято опрісноків (Вих. 23:15; Лев. 23:6–8; Чис. 28:17–25; Повт. Зак. 16:3–8). Свято слугувало нагадуванням про те, як Ізраїль поспішно вийшов із Єгипту. Впродовж тижня святкувань народ їв прісний хліб. Свято опрісноків нагадує про те, що віруючі повинні берегти святість (1 Кор. 5:8).

Свято перших плодів (Лев. 23:9–14; Вих. 23:16; Чис. 28:26–31) припадало на першу суботу після Пасхи. Воно знаменувало початок збору ячменю. У скинії приносили в жертву перший сніп жнив. Цей обряд указував на воскресіння Христа (1 Кор. 15:33).

Свято Седмиць, або П’ятдесятниця (Лев. 23:15–22; Вих. 34:22; Чис. 28:26; Повт. Зак. 16:9–12) відзначалося через сім тижнів і один день після пасхальної суботи. Свято слугувало нагадуванням про те, як Ізраїль отримав закон на Синайській горі, а також знаменувало завершення збору врожаю ячменю. Ізраїльтяни приносили в скинію по два хліби; також цього дня здійснювалися особливі жертвоприношення. Це свято вказує на прихід Святого Духа і початок Церкви (Дії 2:4).

Свято сурм (Лев. 23:23–25; Чис. 29:1–6) першого дня сьомого місяця звіщало про початок релігійного нового року. Цього дня сурмили в сурми і приносили особливі жертви. Свято сурм слугував прообразом того, як Бог збере Свій народ (Мт. 24:31).

День очищення/спокути (Лев. 23:26–32; 16; Чис. 29:7–11) святкувався на десятий день сьомого місяця. Він слугував нагадуванням про те, що гріхи Ізраїля було покрито й віддалено ще на один рік. У жертву приносили тільця та козла. Їхньою кров’ю кропили кришку ковчега завіту у Святому Святих. Над іншим козлом сповідували гріхи, а потім відпускали його в пустелю. Встановлений Мойсеєм День очищення вказував на викуплення, яке Христос здійснить на хресті.

Свято кущів, або свято збору плодів (Лев. 23:33–36, 39–43; Чис. 29:12–39) також відзначається сьомого місяця. Упродовж семи днів ізраїльтяни жили у простих наметах або шатрах, пригадуючи, як Ізраїль провів у пустелі сорок років. Це радісне свято вказувало на майбутнє поклоніння у дні Месії (Зах. 14:16–18).

Кожен сьомий рік в Ізраїлі був суботнім роком (Лев. 25:1–7; Вих. 23:11–12; Повт. Зак. 15:2–18). Упродовж усього року землю не обробляли: це було нагадуванням про те, що вся земля належить Богові. Новий Завіт не містить указівок на символічне значення цього особливого дня.

Кожен п’ятдесятий рік в Ізраїлі був ювілейним (Лев. 25:8–55). На початку ювілею сурмили у баранячий ріг. Під час ювілею майно поверталося до першого володаря, борги пробачали, рабів відпускали. Цей особливий період слугував прообразом епохи Євангелії (Іс. 61:2; Лк. 4:19).

Помазання священників. Священство, постановлене Мойсеєм (Лев. 8), слугувало прообразом, або передвісником, новозавітного священства всіх віруючих у Христі. Тут можна провести низку паралелей. Подібно до старозавітних священників, ми також покликані до цього служіння (Вих. 29:4; 1 Петр. 2:9). Під час церемонії помазання старозавітні священники здійснювали омивання водою; те саме робимо й ми (Дії 22:16; Євр. 10:22; Тит. 3:5). Старозавітні священники зодягалися у священний одяг; те саме робимо й ми (Гал. 3:27; Об. 3:18; Рим. 13:14). Старозавітні священники приймали помазання єлеєм, символом Святого Духа. Християни прийняли помазання Святого Духа (1 Ів. 2:20, 27; 4:13; Дії 2:38). За постановою Мойсея, одяг священників окроплювався кров’ю. Християнське священство носить одяг, омитий кров’ю Христа (Об. 7:14). Тіла старозавітних священників окроплювали кров’ю; те саме відбувається і з християнським священством (Євр. 10:22). Мойсеєві священники освячувалися (Вих. 29:21); так само освячуються й християнські священники (Євр. 10:10). Старозавітним священникам дозволялося їсти від жертви за гріх. Ми об’єднуємося з Христом, Який став нашою жертвою за гріх (Євр. 13:10–12).

Первосвященники. У встановленій Мойсеєм системі Аарон – старший брат Мойсея – був обраний Богом, щоб стати першим у черзі первосвященників Ізраїля (Лев. 16). Як первосвященник Аарон слугує прообразом Христа, нашого Первосвященика. Аарон був покликаний Богом із людей, подібно як і Христос (Євр. 5:4, 10). Старозавітний священник опускався до загублених (Євр. 5:2) – подібно як і Христос (Євр. 5:7). Одяг первосвященника, який розпочинав служіння, був бездоганно чистим – прообраз бездоганної чистоти, яку має природа Христа. У День очищення первосвященник входив до Святого Святих; після Вознесіння Христо піднявся на Небо – найвище Святилище (Євр. 9:24). У Святому Святих Аарон отримував очищення для Ізраїля, приносячи кров козла. Христос здійснив повне очищення для Ізраїля, принісши Власну Кров. Аарон приносив кров за весь ізраїльський народ, зокрема й за себе. Христос приніс Себе в жертву за все людство (Ів. 3:16), але не за Себе. У Старому Завіті первосвященник приносив жертву у Святому Святих з року в рік, але жертва Христа була принесена один раз і назавжди (Євр. 9:25).

КЛЮЧІ

Розділ 16, в якому описані обряди Дня очищення, варто вважати ключовим розділом Книги Левит.

Ключовим віршем, безумовно, можна назвати Лев. 19:2: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!». Як наголошувалося вище, у цьому вірші підсумовано увесь зміст Книги Левит у зворотному порядку.

Ключова фраза книги: перед Господом, яка повторюється близько шістдесяти разів.

Ключові слова Книги Левит: святий і його похідні – близько 130 разів; чистий і похідні – близько 185 разів; жертва – більше 90 разів; кров – 88 разів.

ОСОБЛИВІ ДЕТАЛІ

Можна зауважити три факти, пов’язані з Книгою Левит:

  • На Дзвоні свободи у Філадельфії зроблено надпис зі словами з Книги Левит, які промовлялися під час церемоній у ювілейний рік: «Оголосиш волю всім, хто живе на землі» (Лев. 25:10, UMT).
  • Вираз «козел відпущення» походить із Лев. 16 і означає людину, на яку покладають провину за іншого.
  • Майже вся Книга Левит складається зі слів, сказаних Самим Богом.

ЧУТИ

Існує кілька причин, за якими більшість християн ніколи не читають Книгу Левит. Дехто вважає, що неможливо зрозуміти всі обряди і символи, які містяться в ній. Інші вважають, що закони Левит давно відійшли у минуле, тому зовсім не актуальні для сучасного світу. Дехто ж залишають книгу осторонь, вважаючи, що суворість або багато дрібних деталей у приписах ідуть у розріз із тим, що нам відомо про Бога з інших Писань.

Справді, обрядові вимоги законів Левит зараз утратили свою силу. Однак принципи, що лежать у них в основі, так само актуальні, як і в дні Мойсея.

Книгу Левит читати нелегко. Але Бог ГОВОРИТЬ у цій книзі, і ми маємо СЛУХАТИ те, що Він хоче нам сказати. Левит необхідно вдумливо читати. Щоб мати уяву про цю книгу, можна розпочати з наступних важливих розділів:

  • Початок служіння перших священників (Лев. 9).
  • Два священники проносять чужий вогонь (Лев. 10).
  • Обряди в День очищення (Лев. 16).

У Книзі Левит небагато віршів, які входять у чиїсь списки улюблених біблійних уривків, що їх вивчають напам’ять. Один учитель літератури якось сказав: «Книга Левит – звалище, яке містить одну перлину – Лев. 19:18б (Люби свого ближнього, як самого себе)». Окрім цього скарбу і ключового вірша книги (19:2) можна, на жаль, навести ще лише один відомий уривок із Книги Левит: «Я житиму серед вас. Я буду вашим Богом, а ви будете Моїм народом» (Лев. 26:12, UMT).


[1] W.H. Griffith-Thomas, Through the Pentateuch Chapter by Chapter (Grand Rapids: Kregel, 1985), р. 110.