Відвідування щомісячних зборів служителів упродовж багатьох років було моєю звичкою. Більшість учасників мали схожий життєвий досвід, і нам було комфортно разом. Однак, інша група служителів запропонувала нам почати спільні зустрічі. Я запитав у моєї групи, чи хочуть вони почати таке спілкування. Їх відповідь була негативною, тому що вони вважали, що інша група в деяких речах поводила себе неправильно.

Внаслідок я зустрічався з тими служителями знов і знов, щоб побачити, чи не зможемо ми примирити наші розбіжності. Після багатьох молитов вони вирішили поступитися та чинити в спірних ситуаціях так, як робила наша група. Дійшовши до згоди у питаннях практик, я прийшов до нашої групи та сказав: «Ви перемогли. Чи не було б добре зараз нам почати спільні зустрічі?»

Але вони відказали: «Ні, ми все одно не хочемо цього». Тоді мені дещо відкрилося, що я ніколи до того не помічав. Моя група хотіла виграти битву, але вони не бажали миру. Вони жадали довести, що інші люди помиляються, але вони не хотіли мати з ними стосунків. Я думаю, що це було дуже неправильно, але ж це не є чимось незвичайним.

Ось чому ми потребуємо п’ятого кроку для подолання поганих стосунків.

Мета полягає у тому, щоб між вами та вашим ворогом встановилися хороші стосунки

КРОК 5: ВИГРАВАЙТЕ НЕ ТІЛЬКИ ВІЙНУ, ВИГРАВАЙТЕ МИР

Крок 5 виходить з Римлян 12:18.

«Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми!» (Римлян 12:18).

Жити в мирі – це заповідь, яку Павло дає для наших стосунків, але у неї є дві умови. У нашому аналізі давайте поглянемо спочатку на заповідь, а потім на ці умови.

ЖИТИ В МИРІ ЗО ВСІМА

Згідно з Павлом, ви маєте зробити більше, аніж виграти війну проти зла. Ви маєте також здобути мир. Перемога у війні та здобуття миру не завжди є синонімами. Але Павло навчає нас як отримувати перемогу у війні, так і здобувати мир.

Битва ще не закінчена, якщо не досягнуто миру. Перемогти у війні недостатньо. Те, що конфлікт вичерпаний, не означає, що ви досягли своєї мети. Мета полягає у тому, щоб між вами та вашим ворогом встановилися хороші стосунки.

Мир не дається легко. Я ніколи не забуду наклейку на бампері, яка передавала цю ідею. На ній сказано: «Мир вартий того, щоб за нього боротися!»

Автор Послання до євреїв також говорить про боротьбу, що ведеться за мир: «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа» (Євреїв 12:14).

Щоб мати мир, треба докласти чимало зусиль. Навіть якщо ми перемагаємо зло добром, нас може здолати нездорове бажання перемоги. Якщо ми більше радіємо через втрати іншої людини аніж щасливі з того, що перемагає добро, то наше відношення набагато гірше, ніж християнське. Наша мета – відновлення стосунків. Наша надія має бути на те, що людина, яка образила нас, в результаті матиме добрі стосунки не лише з нами, але також і з Богом.

Ми намагаємося перетворити наших супротивників на своїх союзників. Звісно, що така мета у народів, які шукають миру після участі у війні. Невже можна зробити менше для особистих стосунків?

Я, після того як відвідав одну церкву, дуже швидко зрозумів, що в їхньому списку пріоритетів мир стоїть не дуже високо. Вони сварилися та сперечалися майже про все. Ви би подумали, що їхні релігійні переконання – «відціджування комара та ковтання верблюда». Якщо десь не виникала гаряча суперечка, вони думали, що вже не борються за віру.

Дуже багато церков зараз не шукають миру. Вони завжди вдаються до крайнощів. Одного разу я почув, як сказали про проповідника: «Не було ще такої суперечки, яка б йому не подобалася». Церква занадто часто переймає критичну, зосереджену на недоліках натуру нашого суспільства. Це так прийнятно сьогодні – видивлятись, що тобі не подобається, та боротися з цим. З огляду на століття конфліктів з приводу питань, що не відносяться до центральних поглядів християнства, чи не буде сьогодні розумним зробити мир добрим досвідом для церкви?

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матвія 5:9). Виходячи з того, що казав Ісус, ви не будете щасливими, якщо ви завжди воюєте. Войовничі церкви не можуть бути щасливими церквами. На цей момент ми вже точно встановили, що погані стосунки не є джерелом радості.

Якщо ми більше радіємо через втрати іншої людини аніж щасливі з того, що перемагає добро, то наше відношення набагато гірше, ніж християнське

Тут немає гарантій. Мир не завжди можливий

Проте це вчення стосується не лише братів та сестер у Господі, воно є істинним також для усіх людей. Багато хто з нас стали надто заполітизовані. Чи суперечка торкається уряду, чи релігії – ми хочемо довести свою сторону більше, аніж мати мир з тими, хто від нас відрізняється. Можливо, Павло дав першу умову тому, що він знав, що є між нами ті, які насправді не хочуть ладнати з іншими:

КОЛИ МОЖЛИВО

Тут немає гарантій. Мир не завжди можливий. Та це не означає, що наші кроки були невірними. Давайте повторимо наші кроки.

Як любити нестерпну людину.

  1. Контролюйте свій язик – благословляйте, а не проклинайте.
  2. Поставте себе на місце іншого та постарайтеся зрозуміти його почуття, думки та положення.
  3. Ніколи, ніколи, ніколи не мстіть.
  4. Подбайте завчасно, щоб зробити дещо чудове.

Усі ці кроки є вірними, та їх слід зробити. Але я не можу дати вам гарантію. Коли йдеться про людські стосунки, тут немає абсолютних шаблонів. Незалежно від того, скільки ви докладете зусиль, кінцевий результат може бути не таким, як ви хочете. Ви можете і не виправити усі свої погані стосунки.

Війну проти зла завжди можна виграти через те, що це залежить від Бога та від вас. Мати мир з самим собою завжди можливо через те, що це залежить від Бога та від вас. Але примирення з іншою людиною, яка вас образила, залежить не лише від Бога та від вас. Тут є третя сторона, і можливо, що ви отримаєте відмову незалежно від того, до якої міри ви є доброю людиною.

Методи, які ви використовуєте для досягнення миру, також обмежені. Так як ви християнин, то ваша мета не виправдовує усі засоби. Тож для досягнення миру ви не можете використовувати весь «інвентар) людини з іншими цінностями. Коли мир досягається за рахунок компромісу з біблійними цінностями, він стає надто дорогим, щоб ми могли його собі дозволити.

Маємо пам’ятати притчу: «Як дороги людини Господь уподобає, то й її ворогів Він замирює з нею» (Приповісті 16:7).

Чи дивилися ви коли-небудь старий телесеріал «Північна сторона» (Northern Exposure)? Ця комедія була відзнята на північному заході США, там, де я живу. В ньому зображений аспект життя, який був дуже привабливим для мене, поки я не почав про нього розмірковувати. Мені сподобалося це маленьке містечко, яке називалося Сайселі, де жило повно дивних та ексцентричних людей. Їхні характери кардинально відрізнялися один від одного, і вони робили усілякі божевільні та абсурдні речі, такі як метання піаніно та інших великих предметів з величезної катапульти. Але у кінці кожного епізоду усі люди чудово ладнали один з одним. Мені завжди подобалося, як вони виявляли привітність один до одного посеред такого різноманіття. Але коли я переглядав черговий епізод, мені відкрилося, що головною причиною такої гармонії було те, що вони толерували багато неправильних речей. Для християн прийняття хибних вчинків стає надто високою ціною, щоб її платити за мир.

Нас, мешканців Сіетлу, багато хто характеризує як «милі», щоб якнайкраще нас описати. І це так мило – жити у милому місті. Мені подобається жити у Сіетлі. Але я відкрив, що ми такі милі через нашу толерантність. Наше місто приймає майже усе. Ми попросту змиряємося з гріхом. Ми не хочемо говорити, що щось є неправильним, через те, що ми можемо показатися не милими. У віддаленій перспективі це може зробити наше місто не надто милим місцем для життя.

Коли мир досягається за рахунок компромісу з біблійними цінностями, він стає надто дорогим, щоб ми могли його собі дозволити

Біблія навчає нас триматися Божих стандартів навіть тоді, коли іншим це не подобається

Біблія навчає нас триматися Божих стандартів навіть тоді, коли іншим це не подобається. Не можна досягати миру ціною компромісу з Божими фундаментальними істинами. Це занадто висока ціна.

Повертаючись до наших поганих стосунків, дозвольте припустити, що ви намагались подолати зло добром. В цьому процесі може настати час, коли здається, що зроблено вже все. Це особливо вірно щодо стосунків між християнами та невіруючими. Дуже часто це трапляється у шлюбі, де один із подружжя не є послідовником Господа.

Християнин може робити усе якнайкраще, щоб мати добрі стосунки зі своєю другою половиною, але немає гарантії, що його зусилля отримають винагороду. Біблія говорить, що таке може трапитися, і стверджує: «А як хоче невіруючий розлучитися, хай розлучиться, не неволиться брат чи сестра в такім разі, бо покликав нас Бог до миру» (1 до Коринтян 7:15).

Цей вірш підтверджує, що християнин в сім’ї може зробити усе, щоб шлюб був добрий, але інший з подружжя все одно може покинути його. Але текст говорить, що навіть якщо так трапляється, то це теж заради миру.

Цей вірш про шлюб не має ніколи розглядатися окремо від вчення Петра, який говорить: «Щодо вас, жінки, то ви мусите бути покірні чоловікам своїм. Якщо хтось із них не підкоряється Слову Божому, то ви можете своєю власною поведінкою, а не балачками, навернути їх. Тоді ваші чоловіки самі побачать, що ви живете чистим й бездоганним життям, повним пошани до Бога.» (1 Петра 3:1-2, UMT). Петро тут дає відмінний приклад того, як те, що ми робимо доброго, може здолати розбіжності навіть у шлюбі.

Павло не намагається запропонувати легкий вихід у питанні поганих стосунків ні в Посланні до римлян, ані в Першому посланні до коринтян. Він просто запевняє, що ви не можете змусити когось чинити правильно просто тому, що так зробили ви.

Саме тому він дає ще одну умову:

ЯКЩО ЦЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ВАС

Ваше завдання у стосунках – це робити добро та шукати миру, незалежно від того, що робить інша людина. Ви відповідальні за ваші дії заради стосунків. Але ви не можете нести відповідальність, якщо інший обирає відкинути усі ваші спроби примирення.

Ви не можете змусити людину помиритися з вами, якщо вона цього не хоче.

Дозвольте мені поділитися з вами ключовим моментом філософії мого життя: Ви ніколи не зможете втекти від Бога та від себе.

Я можу втекти від вас. Я можу переїхати. Я можу сховатися. Але де б я не був, там є я. І Бог теж там є.

Тому я повинен вміти жити з Богом та з собою. Це фундамент. Я не зможу жити ані емоційно, ані духовно, якщо не можу жити з собою, чи з Богом.

Ось підсумок. Якщо ви робите добро для людини, яка образила вас, трапиться одна із двох речей:

  1. Ця людина зміниться.
  2. Ця людина не зміниться.

Це дивовижно просто, хіба не так? Якщо вона зміниться, то це те, чого ви хотіли. Якщо вона не зміниться, тоді, щонайменше, ви зможете жити в мирі з собою та з Богом, бо ви зробили правильно.

Ви не можете змусити когось чинити правильно просто тому, що так зробили ви

Я повинен вміти жити з Богом та з собою. Це фундамент

Величезна проблема виникає тоді, коли ви не лише залишаєтеся в поганих стосунках, але ще й відчуваєте провину за те, що не зробили усього, що треба було зробити. Це особливо вірно у шлюбі. Важливо бути абсолютно впевненим у Божій присутності та чесно дивитися собі в очі у дзеркалі, коли ви зробили усе, що можна було зробити. Це не означає, що ви були досконалі в стосунках. Таке неможливо. Але це означає, що на вашій совісті не залишилося не виконаним нічого з того, що можна було зробити.

Є щось особливе у тому, коли можеш сказати: «Я зробив усе, що міг. Я не проминув нічого з цього». Коли ви можете так заявити, ви маєте мир. Ви можете жити з собою і ви можете жити з Богом.

Чи зробили ви все, що могли, щоб мати мир у цих стосунках, що пожирають вас? Чи не залишилося щось не зробленим? Чи можете ви подивитися у дзеркало і сказати: «Я не можу придумати, що би ще я міг зробити»? Чи можете ви подивитися Богу в очі і сказати: «Господи, я зробив усе, що я міг. Я не можу згадати, що було би не зробленим»? Якщо ви це можете, ви маєте чудовий мир, незалежно від того, які у вас стосунки.

ПОМІРКУЄМО НАД ШОСТИМ УРОКОМ

  1. У чому полягає різниця між тим, щоб виграти війну та щоб здобути мир? Чи можете ви навести приклад?
  2. У яких ситуаціях вам важко буває мати мир?
  3. Як до вас може прийти нечестиве бажання взяти гору у стосунках навіть тоді, коли ви робите вірні речі?
  4. Чи траплялося вам бувати серед християн, які б чинили так, ніби не хочуть миру? Як це проявлялося?
  5. У яких царинах нашого життя ми стаємо надто заполітизованими та забагато змагаємося?
  6. Чому ви не можете мати мир з усіма?
  7. У чому ми можемо робити невірні компроміси, щоб отримати мир?
  8. Чому вміти жити з Богом та з собою настільки важливо?
  9. Якщо ви маєте погані стосунки з кимось, чи зробили ви усе, що могли, щоб відновити ці стосунки? Що ще можна було зробити?