Тління й засудження, що увійшли у світ після гріхопадіння, торкнулися не лише людини, але й усього всесвіту. Людині, створеній за образом Божим, призначалися певні стосунки з Богом і світом. Але гріх спотворив образ Божий у людині, і це неминуче відбилося на наших стосунках із Богом і зі світом. Гріх людства вплинув на все фізичне творіння, яке тепер перебуває в занепалому стані й несе покарання за гріх. Тому смерть людини супроводжується прокляттям, накладеним на всесвіт.

Прокляття всесвіту має два наслідки. По-перше, людство, яке мало панувати над світом, стало його рабом (Бут. 1:28). По-друге, після гріхопадіння у світі панує хаос і тління.

I. «ЗЛИЙ СУЧАСНИЙ ВІК»

У Гал. 1:4 сказано, що Христос «за наші гріхи дав Самого Себе, щоб від злого сучасного віку нас визволити». «Вік» – це переклад грецького слова aion. Павло пише, що сатана – «бог цього віку [aion]» (2 Кор. 4:4). «Не стосуйтесь до віку цього» (Рим. 12:2), – навчає апостол. Слово aion у цих текстах означає не фізичний усесвіт, а епоху, в яку ми живемо, – епоху старого творіння. Ідеться не просто про період історії, а про епоху з певними етичними й духовними особливостями, певним світоглядом і системою цінностей. «Злий сучасний вік», про який пише Павло, – це вік, якому не можна піддаватися, це занепалий і зіпсований світ, у якому панує диявол, гріх і смерть.

У Кол. 3:2 також говориться про те, що цей світ перебуває в занепалому стані: «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі [ges]». Подібна заповідь міститься в 1 Ів. 2:15: «Не любіть світу [kosmos], ані того, що в світі». Те, що апостол Іван має на увазі всесвіт не як творіння, а як занепалий світ, випливає з пояснення: «…бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість» (1 Ів. 2:16–17).

Отже, Біблія називає світ у нинішньому його стані злим, тобто ворожим для людини. Це зовсім не означає, що матеріальний світ сам собою поганий. Він зіпсувався внаслідок людського гріха, який спричинив прокляття від Бога.

II. МАРНОТНІСТЬ ТВОРІННЯ

Найяскравіший і найсильніший опис прокляття світу міститься в Рим. 8:18–221.

«Бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зітхає і разом мучиться аж досі» (Рим. 8:18–22).

Слово «створіння» тут позначає весь фізичний світ, усю природу, яка з надією «очікує з’явлення синів Божих». У цей день «відкуплення» Бог воскресить віруючих (в. 23). Чому ж увесь усесвіт із завмиранням серця чекає цього дня? Тому що під прокляття гріха потрапило не лише людство й не лише людям потрібне викуплення, але все творіння перебуває зараз під владою тління й потребує зцілення.

Цей фрагмент новозавітного тексту містить три яскраві образи, що описують становище засудженого світу. По-перше, «створіння покорилося марноті» (в. 20). Ідеться про події, описані в Бут. 1–3. З того моменту, коли Бог поставив людину володарем над усім матеріальним творінням (Бут. 1:26–28), доля світу нерозривно пов’язана з долею людини. Коли Адам згрішив, Господь сказав: «Проклята через тебе земля» (Бут. 3:17). Земля, яка раніше служила людині, стала її ворогом. Замість того щоб підтримувати життя людини до нескінченності, вона поглинає його порох (Бут. 3:18–19).

Після прокляття створіння покорилося марноті. Грецьке слово, перекладене як «покоритися» (hypotasso), означає «віддати в чиюсь владу». Образно кажучи, творіння було віддане у владу «марноти». Грецьке слово mataiotes означає марноту, порожнечу, безглузду й безцільну діяльність. Головна думка полягає в тому, що фізичний всесвіт був створений для людини, щоб вона панувала над ним. Світ повинен був служити людині, прославляючи таким чином Бога. Але, згрішивши, людина спробувала використати творіння для своїх марнотних бажань. Після гріхопадіння світ був проклятий, і людина перетворилася з хазяїна землі на її раба. Отже, створіння перестало служити первинній меті й більше не виконує свого призначення. Інакше кажучи, воно підкорилося марноті, або безглуздю. Саме тому воно й чекає з’явлення синів Божих. Коли завершиться викуплення людства, створіння теж виконає те, що було визначено йому від початку.

Другий образ, що описує нинішній стан світу, – «неволя тління», у якому перебуває всесвіт (в. 21). «Тління» (phthora) може означати як розтління моральних засад (2 Петр. 1:4; 2:19), так і процеси розпаду й розкладання у фізичному світі (саме в цьому другому значенні слово використовується тут; див. також 2 Петр. 2:12). У певних випадках у процесі розкладання немає нічого поганого. Мабуть, деякі з цих процесів були частиною первинного, незіпсованого творіння. Ріст і розвиток рослин і дерев, що дають їстівні фрукти, овочі, зерна й листя, неминуче призводить до появи залишкових речовин, які, розкладаючись, повертаються в землю.

Але після гріхопадіння всесвіт опинився в рабстві цих процесів. Смерть і тління вийшли за відведені їм межі й почали поглинати те, що не було для них призначено – передусім людські тіла (Бут. 3:19; 1 Кор. 15:42). Крім того, увесь усесвіт виявився під владою невблаганного процесу космічного розпаду, який іноді називають законом ентропії. Ентропія, як визначає її МакАртур, – це «постійна й невідворотна деградація матерії й енергії у всесвіті, схильність до зростання безладу. Все у всесвіті – чи то люди, тварини, рослини, чи неживі елементи землі і неба – природним чином міняється у бік погіршення, а не покращення. Це очевидно і доказово» (MacArthur, I:455–456). Але відбувається це не природно, а неприродно – унаслідок прокляття, що підкорило світ марноті, про що йдеться у 20-му вірші.

Третій сумний образ занепалого світу: «Все створіння разом зітхає й разом мучиться аж досі» (в. 22). Неволя тління приносить усьому створінню скорботу, яка виявляється в зітханнях, як від болю. Створіння стогне й мучиться разом, тобто всі його частини відчувають біль безцільного існування.

Обидва дієслова в цьому вірші означають зітхання, стогони й навіть скарги, викликані небажаними обставинами (див. в. 23). Друге дієслово означає також страждання, особливо муки дітонародження, що цілком підходить за змістом, якщо врахувати, що прокляття, яке стоїть за всіма цими стражданнями, полягало й у наступному: «Ти в муках родитимеш діти» (Бут. 3:16). Цим підкреслюється глибина прокляття, під яким стогне створіння.

Зазначу, що апостол Павло називає причину, через яку весь світ опинився в рабстві марноти й болю. У 20-му вірші сказано: «Бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його». Інакше кажучи, творіння не винне в тому, що виявилося під владою марноти. Воно не повставало проти Творця й не відмовлялося від свого первинного призначення. Нинішній стан світу має іншу причину – гріх Адама і Єви. Тому деякі вважають, що слова «через того, хто скорив його» стосуються Адама. Але тут ідеться про Бога. Слово «скорив» означає Того, Хто ухвалює юридичне рішення, маючи владу. Лише Бог має право так чинити (Cranfield, I:414). Людина згрішила, але прокляття оголосив і наклав Бог.

У занепалого світу, як і в занепалої людини, є надія. Бог наклав на світ прокляття «в надії» (в. 20). Це означає, що настане день, коли Він викупить Своє творіння, створивши нове небо й нову землю (2 Петр. 3:13). На самому початку віку прокляття й марноти Бог пообіцяв викуплення, яке здійсниться через насіння жінки (Бут. 3:15). Ця обіцянка дає надію, і усе створіння з нетерпінням чекає дня звільнення (в. 19).

У 21-му вірші Павло пише, що все створіння визволиться «з неволі тління», тобто від усіх наслідків гріха. Настане свобода «слави синів Божих», що передбачає не лише нові, прославлені тіла (в. 23), але й цілковито змінений, оновлений світ, у якому ми перебуватимемо вічно. Тому при Другому Пришесті все стане на свої місця (Мт. 19:28), і станеться «відновлення всього» (Дії 3:21). З очисного вогню вийдуть нові небеса й нова земля, на яких не залишиться і сліду гріха. «Ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває» (2 Петр. 3:10–13; див. також Іс. 65:17; 66:22; Об. 21:1). Того дня лагідні вспадкують нову землю (Мт. 5:5), на якій уже не буде нічого проклятого (Об. 22:3).

III. ПРОБЛЕМА ЗЛА2

Прокляття й засудження гріха породжують так звану «проблему зла». Навіть від поверхневого спостерігача не сховається те, що про світ у нинішньому його стані практично неможливо сказати: «Вельми добре» (Бут. 1:31). І хоча у світі як і раніше багато дивовижної краси, він переповнений болем, потворністю й бідами – усім тим, що називають «злом».

Зазвичай розрізняють два види зла: моральне й природне. Моральне зло – це гріх (беззаконня), що виникає в серцях істот, що мають свободу волі (людей і занепалих ангелів). Це зло виявляється в гріховних учинках. Наприклад: жадібність, ненависть, егоїзм, обман, злодійство, пожадливість, заздрість. Природне зло (яке називають іноді фізичним злом) – це результат руйнівної дії природних процесів. До природного зла можна віднести генетичні дефекти, хвороби, психічні розлади, голод, страждання і смерть, а також будь-яке явище природи, що спричиняє страждання й смерть – повені, грози, землетруси, смерчі, урагани. Іноді моральне й природне зло присутні в одній події. Наприклад, убивство – це моральне зло, що здійснюється вбивцею. Воно спричиняє природне зло – смерть жертви. Серед інших прикладів можна назвати тортури, зґвалтування, жорстоке поводження з дітьми й іншими членами сім’ї, алкоголізм і наркоманію, що приводять до вроджених вад, ран і смерті.

Ті, хто визнає біблійне вчення про гріх, смерть і прокляття, знають, у чому причина всього цього зла. Але для тих, хто дотримується іншого світогляду, присутність у світі зла є нерозв’язною проблемою – точніше, двома проблемами. Перша пов’язана з походженням конкретних виявів зла: «Чому померла моя дитина?» чи «Чому блискавка потрапила в мого сусіда?» Друга проблема виникає у зв’язку з походженням зла загалом, наприклад: «Чому взагалі люди помирають?», «Чому існують генетичні дефекти?» Питання другого типу й складають основу так званої «проблеми зла».

Чому існування зла є проблемою? Звичайно, зло породжує практичні проблеми, коли ми стикаємося з болем і стражданнями. Але загалом проблема зла носить швидше теоретичний, ніж практичний характер. Проблема полягає в тому, що зло вимагає пояснення у світлі певних уявлень про Бога – зокрема, традиційного християнства, яке подане в цій книзі. Відповідно до класичного християнського вчення Бог усезнавець, благий і всемогутній. У такому разі виникає питання: як може такий Бог допускати існування зла? На перший погляд здається, що три наступні твердження – «Бог благий», «Бог усемогутній», «зло існує» – не можуть бути водночас справедливими. Як писав Юм, на запитання, які в давнину ставив Епікур, відповідь усе ще не знайдено. «Якщо Він [Бог] бажає запобігти злу, але не може цього зробити, то Він не всесильний. Якщо може, але не хоче, то Він не благий. Якщо ж і може, і хоче, чому зло продовжує існувати?»(Юм, 198). Який же Бог насправді? Як можна пояснити одночасне існування Бога й існування зла?

На це запитання було запропоновано безліч непереконливих відповідей. Деякі з них неприйнятні, тому що суперечать біблійним уявленням про Бога. Інші відкидають усемогутність Бога, пояснюючи, що Він благий і хотів би запобігти злу, але не може. Таке пояснення користується популярністю, підтвердженням чого є книга Гарольда Кушнера (Harold Kushner) «Коли хорошим людям погано» (When Bad Things Happen to Good People), що стала бестселером на початку 1980-х років. Головна думка цієї книги полягає в тому, що хоча Бог благий, Він не всемогутній, тому іноді події у світі виходять з-під Його контролю. Зло тріумфує, і Бог нічого не може з цим удіяти.

Популярність цієї книги свідчить про те, що багатьох влаштовує таке трактування проблеми зла. Але Біблія вчить, що Бог усемогутній, і Йому належить уся влада над світом і людською історією. Тому віруючі, які визнають богонатхненність Біблії, не можуть погодитися з подібними поясненнями проблеми зла.

Деякі намагаються розв’язати проблему зла, стверджуючи, що Бог усемогутній, але не благий. Наприклад, Фредерік Зонтаг (Frederick Sontag) уважає, що такі події, як Холокост – масове винищення євреїв нацистами, – змушують нас переглянути уявлення про Бога. Він стверджує, що «зникають спрощені уявлення про доброго боженьку», і нам треба «переоцінити наші уявлення про любов» (148–149). Такий погляд, звичайно ж, повністю суперечить біблійному вченню про благого й люблячого Бога.

Навіть багато віруючих, які визнають авторитет Біблії, пропонують непереконливі пояснення проблеми зла. Наприклад, деякі погоджуються з тим, що Бог усемогутній і благий, але стверджують, що Він нібито дозволяє злу існувати у світі для деяких благих і необхідних цілей. Зокрема, є думка, що Бог заклав зло у всесвіті, щоб створити необхідний контраст усьому хорошому у творінні, інакше ми належно не оцінили б добро. Цінували б ми красу, якби ніколи не бачили нічого потворного? Розуміли б, що таке задоволення, якби ніколи не відчували болю? І таке інше.

У цієї позиції безліч недоліків. По-перше, усі ці міркування умоглядні, тому що можливість оцінити світ, у якому не було зла, була тільки в Адама і Єви до гріхопадіння. По-друге, якби навіть цей аргумент пояснював походження природного зла, усе одно залишалася б проблема зла морального. По-третє, і це найголовніше, така позиція суперечить Біблії. Ніде в Писанні не сказано, що Бог «розбавив» світ злом для того, щоб ми належно оцінили Його творіння. Тому це лишень необґрунтовані абстрактні домисли.

Інший дуже поширений, але помилковий погляд полягає в тому, що Бог допускає існування зла у світі заради духовного зростання людини. Прибічники цієї позиції абсолютно справедливо вважають, що Бог бажає, щоб усі люди досягли моральної досконалості. Оскільки моральна досконалість не виникає ex nihilo, – то її треба плекати. Розвиток таких чеснот, як терпіння й прощення було б неможливим, якби не було зла. Тому Богові довелося внести у світ зло. Це було Його особисте рішення, необхідне для виконання Його задуму. Відстоюючи цю позицію, Норман Гайслер пише: «Присутність зла – необхідна умова для реалізації морального потенціалу істот, що мають свободу волі» (Geisler, Philosophy, 365).

Проте цю позицію аж ніяк не може визнати правильною. Моральне вдосконалення припускає не необхідність, а можливість зла. Ця можливість закладена у свободі волі, тому спокуси реальні, а подолання спокус сприяє формуванню характеру. Ця позиція має й інші недоліки, які ми тут не розглядаємо (див. Cottrell, God the Ruler, 394–397).

Найкраща відповідь на проблему зла пов’язана з поняттям свободи волі. Суть цього аргументу полягає в тому, що Бог створив світ, у якому не було ні морального зла, ні природного, і все було «вельми добре» (Бут. 1:31). Але Бог створив також істот, наділених вільною волею й здатних обрати моральне зло. Для чого Він їх створив? Біблія не відповідає на це запитання прямо, але з інших доктрин Писання можна дійти висновку, що задум Божий передусім полягав у тому, щоб створити істот, які б любили Його, служили Йому й прославляли Його з власної волі, а не з примусу. Це випливає, наприклад, із того, що перша й головна заповідь наказує любити Бога всім серцем і розумом (Мт. 22:37). Ця заповідь найважливіша; отже, передусім Бог очікує від Свого творіння любові як вияву їхньої вільної волі. Саме тому Він створив їх вільними.

Проте не виключено, що вільні істоти замість любові до Бога можуть виявляти ненависть і непослух. Наділивши творіння свободою волі, Бог ішов на певний ризик. Але Він був готовий до цього заради можливості любові й поклоніння вільних істот. Цим і визначається та міра, якою Бог несе відповідальність за зло: Він відповідає за можливість зла, але не за саме його існування. Він створив вільних істот, які могли вибрати не лише добро, але й зло.

На жаль, створені Богом істоти скористалися свободою волі для здійснення гріха. Унаслідок їхнього вільного вибору з’явилось усе те зло, яке є у світі – і фізичне, і моральне. Те, що моральне зло виникає в результаті вільного вибору, побачити неважко. З моменту створення ангели й люди мали можливість згрішити, відступити від Бога; деякі ангели й перші люди скористалися цією можливістю в межах, допущених Богом, і моральне зло стало реальністю.

Але в чому причина фізичного зла? Вільна воля пояснює присутність у світі морального зла, але звідки беруться вроджені дефекти, хвороби й смерть? Відповідь на проблему фізичного зла зрештою також зводиться до свободи волі. Фізичне зло присутнє у світі як наслідок гріха, а гріх увійшов у світ унаслідок свободи волі. Проте з цим поясненням треба поводитися обережно. Воно містить важливу істину, яку часто розуміють неправильно. Найкраще сформулювати пояснення так: загалом, усе фізичне зло – це наслідок гріха, але різні види фізичного зла по-різному співвідносяться з гріхом.

Як же фізичне зло пов’язане з моральним злом (гріхом)? Передусім, як уже пояснювалося в цьому розділі, гріхопадіння Адама і Єви призвело до того, що весь усесвіт потрапив під владу тління, яке буде переможене лише під час Другого Пришестя Ісуса. Тілесні хвороби й смерть, а також відсутність первинної гармонії між людиною і створеним світом – усе це наслідки прокляття (Бут. 3:16–19; Рим. 5:12–19; 8:18–22). Зло неприродним способом увійшло в саму структуру всесвіту. Цим пояснюється велика частина страждань, із якими ми стикаємося, зокрема вроджені дефекти, хвороби, смерть і навіть стихійні лиха. Усе це відбувається тому, що природа скалічена гріхом, а гріх увійшов до світу в результаті вибору, який зробили перші люди, наділені свободою волі.

У деяких випадках фізичне зло безпосередньо пов’язане з моральним злом. Іноді гріхи самої людини стають причиною її страждань або передчасної смерті. Наприклад, нерозбірливість у статевих зв’язках може привести до венеричних захворювань, а недотримання правил дорожнього руху – до смерті самого порушника. Але в інших випадках причина страждань – моральне зло, що здійснюється іншими: наприклад, жорстоке поводження з дітьми, зґвалтування, убивства. У рідких випадках причиною страждань стає зло, яке здійснює сатана або демони (див., наприклад, Йов 2:7; Мт. 9:32–33; Лк. 13:11–16). Нарешті, іноді Сам Бог використовує фізичне зло для покарання деяких людей за гріхи. Як приклад можна навести десять кар єгипетських, а також голод і посуху, які Бог насилав на Свій народ (Ам. 4:6–8; Ог. 1:7–11; див. Йов 37:13). Ці страждання – наслідки не звичайних процесів Божого творіння, але реакції Бога на людський гріх.

Отже, ми бачимо, що обидва види зла (моральне й фізичне) – це наслідки вільного вибору людей і деяких ангелів. Вони використали свободу на зло, згрішивши проти Бога. Коли Бог створив світ, у ньому не було зла. Але оскільки створені істоти отримали дар вільної волі, можливість зла існувала від самого початку. І ця можливість стала реальністю.

Проте можна сміливо стверджувати, що в більшості випадків прояви зла у світі спричинені не Богом, але відбуваються в межах Його допускальної волі. Бог поважає відносну незалежність творіння, яка передбачає відносну незалежність і природних процесів, і свободи волі створених істот. Це стосується всього зла, починаючи з першого гріха в еденському саду. Свобода волі, яку Бог дозволяє людині виявити, реальна. Коли людина вибирає зло, Бог допускає його наслідки. Ці наслідки наповнюють чашу страждань людства, і Бог їм не перешкоджає.

Тому, зазнаючи нещастя й страждань, не варто запитувати: «Чому Бог так зі мною вчиняє?» Зазвичай за стражданнями стоїть не Бог, а – прямо чи побічно – дії людей, наділених свободою волі. Наприклад, страждання дитини, що народилася з фізичною вадою, іноді є безпосереднім наслідком того, що мати вживала алкоголь під час вагітності. У інших випадках корінь генетичних дефектів іде набагато глибше – іноді до того моменту, коли світ був зіпсований гріхом Адама.

Ураховуючи те, що Бог усевладний, правильніше запитати: «Чому Бог дозволив цьому статися?» – адже кожна подія наперед відома Богові, Який здатний їй запобігти. Говорячи, що Бог дозволив якій-небудь події статися, ми маємо на увазі, що Бог міг би запобігти їй, якби захотів, якби в Нього була на те вагома причина. Так, Бог міг би вберегти від того або іншого вродженого дефекту, або нещасного випадку, або хвороби. Коли святий Божий, терплячи незаслужені страждання, запитує: «Чому Бог це допустив?» – це, мабуть, найважче запитання.

Варто зазначити ще дві речі. По-перше, треба пам’ятати, що можливість зла – це ціна вільної волі. Тепер, коли створені істоти зробили зло реальним, назад дороги немає. Бог не може анулювати наслідки кожного з випадків, коли людина вибирає зло, – інакше дії Бога суперечили б Його власному задуму, відповідно до якого Він створив вільних істот. Це – частина тієї ціни, яку ми платимо за свободу і яку Сам Бог платить за те, що створив нас. Коли дитина страждає від невиліковної хвороби і її батьки стоять поруч, убиті горем, невже ми думаємо, що Бог тужить менше, ніж дитина чи батьки? Але Бог вирішив, що за свободу волі варто заплатити стражданням – аж до смерті Сина Божого на хресті. Якщо ми не спроможні осягнути таємниці причин тих або інших страждань, ми можемо, принаймні, утішатися тим, що Бог страждає з нами і що у Своїй мудрості й доброті Він знає: кінцевий результат вартий цих страждань.

По-друге, треба пам’ятати обіцянку Бога про те, що тим, хто любить Його і «покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). Тому навіть ті страждання, які Бог допускає, можуть принести благо тому, хто переживає страждання, і тим, хто навколо нього. Див. Рим. 5:3–4; 2 Кор. 1:3–6; Як. 1:2–4.

Можливо, це – одна з причин, чому Бог не завжди відповідає на наші молитви про захист і визволення від зла. Іноді, звичайно ж, Він захищає й визволяє нас. Молитися про це треба завжди. Але іноді Він не втручається й дозволяє стражданням настати або тривати. У цих випадках необхідно вірити, що премудрий Бог передбачив якесь вище благо, що прийде внаслідок страждань. Можливо, ми про нього ніколи не дізнаємося. Зрештою, Бог бачить наше життя в усій його повноті; ми ж бачимо лише його частини – іноді лише найпохмуріші. У таких випадках варто саме довіритися добрості й мудрості Владики всесвіту.

Примітки до розділу 12

1. Див. Cottrell, Romans, I:486–491.

2. Детальніше див.: Cottrell, God the Ruler, ch. 11.